Що таке самвидав і яким він буває
Слово «самвидав» досі викликає дивну плутанину. Для одних це коли автор написав книжку, сам заплатив за друк і тепер намагається продати наклад друзям. Для інших — Amazon, електронні книжки та друкарні, де роблять усю стандартну додрукарську підготовку, але за гроші автора. То як правильно?
Обидва варіанти цілком можливі, бо самвидав — це не один спосіб видати книжку. Це різні моделі, які відрізняються вартістю, відповідальністю, контролем над текстом і тим, хто потім буде сидіти серед коробок з накладом і думати, як усе це реалізувати.
Найпростіше визначення таке: самвидав — це видання книги без традиційної моделі, за якої видавництво відбирає рукопис, займається його вичиткою та редагуванням, друкує, а потім рекламує книгу та займається її продажею. У самвидаві центром прийняття рішень стає сам автор.
Види самвидаву книг
По суті самвидав визначає кількість операцій, які автор буде виконувати власними руками. Та в будь-якому разі це саме автор приймає остаточні рішення і несе відповідальність за результат.
Варіантів самвидаву доволі багато.
Повністю самостійне видання
Автор сам організовує весь процес: самостійно вичитує текст на помилки, верстає книжку, малює обкладинку, підбирає папір, домовляється з друкарнею, орендує склад, вивозить туди готовий тираж, а потім займається продажем і доставкою покупцям.
Це модель з максимальним контролем. І з максимальною кількістю способів щось зіпсувати.
Автор тут фактично виконує роль видавця. Він контролює бюджет, якість паперу, формує ціну, оформлення і канали продажу. Якщо книжка продається — чудово. Якщо стоїть у двадцяти коробках у коридорі — це теж його проблема.
Самвидав із залученням фахівців
Це найздоровіша модель для автора, який хоче контролювати видання, але не має бажання за три місяці освоїти шість нових професій.
Автор залишається видавцем та керівником проєкту, але делегує усі завдання найнятим спеціалістам. Бета-рідинг, редактура, коректура, дизайн, верстка, друк і просування — усе це роблять найняті фахівці.
В обох варіантах книжка видана через самвидав, але залучення автора кардинально різне.
Платне видання у видавництві або 50/50
Автор платить видавництву за видання й по суті купує виробничі послуги. Це варіант з претензією на якість. Та тут є певні моменти: за таким сценарієм видавництво все одно не займається ні маркетингом, ні дистрибуцією.
Платне видання пропонують не всі видавництва. Зазвичай це мікрокобренди й майже ніколи — великі, з іменем. Причина тут одна: видавництво не контролює якість тексту, а тому й дистанціюється від подібного формату співпраці.
Print-on-demand, або друк на вимогу
Це коли книжку друкують невеликим накладом, а за потреби — додруковують. Це зменшує ризик ситуації, коли автор витратив усі гроші на тисячу книжок, а через два роки не розпродав і половину й тримає їх у себе на балконі.
Електронний самвидав
Це книжка без друкарні — лише в цифровому форматі.
Автор оформлює електронну книгу і розміщує її на платформі самвидаву або продає самостійно через власний сайт-магазин у форматі fb2, mobi чи epub. Тут немає витрат на папір і фізичну доставку. Хіба що на обкладинку, бо видимість серед тисяч інших книг — це доволі важливо.
Самвидав не скасовує видавничі стандарти
Це дуже важливо. Автор, який не працює з традиційним видавництвом, а видається через самвидав, не звільняється від усього, що робить книжку книжкою — бета-рідингу, вичитки помилок та редагування.
Професійна підготовка виглядає приблизно так:
Завершити рукопис, а не відправляти в друк першу ж версію.
Дати тексту «відлежатися», щоб хоча б частково побачити його свіжим поглядом.
Отримати незалежний читацький відгук від групи бета-рідерів.
Внести усі необхідні правки.
Залучити професійного редактора.
Провести коректуру після редактури, а не замість неї.
Перевірити верстку та фінальний файл.
Лише після цього переходити до друку або цифрової публікації.
Звучить довго? Так. Але книжка, яку написали за рік, а видали за три дні, часто виглядає саме так, ніби її видали за три дні. Самвидав — це не спосіб обійти видавничий процес.
Як підібрати формат самвидаву
Тут все максимально просто. Перед початком усього цього процесу дайте собі відповідь на такі питання:
Хто вичитує текст на помилки?
Хто затверджує правки?
Якою буде обкладинка і хто нею займатиметься?
Хто робитиме верстання?
Скільки примірників буде друкуватися?
Де зберігатиметься надрукований наклад?
Хто буде займатися просуванням?
Хто займатиметься продажем?
Ці вісім відповідей хоча б мінімально зорієнтують щодо формату самвидаву.
Може здатися, що самвидав дає автору свободу. Це дійсно так, але одночасно з цим він позбавляє й виправдань: видавництво погано просувало книгу, поставило невдалу ціну або вибрало дивну обкладинку. У самвидаві наслідки всіх цих рішень сиплються на автора. Це неприємна частина свободи.
Тож і виникає питання — чи варто видавати свою книгу саме так?