Досвід читання

Рецензії

Публічні рецензії, створені під час співпраці авторів і рідерів.

Рецензія на оповідання

Будинок, який він не любив

Рецензент: Юліан Лісовський

Атмосферний твір з постійним саспенсом на грані марення, згадок минулого і емоційних проявів провини за… щось. Це нерозуміння і є головною проблемою. Чи то головний герой вбив усіх, чи втратив через щось… Чи вони наклали на себе руки, чи будинок ожив і вбив їх… Минуле не розкривається зовсім, а тому часто виникає недовіра до емоцій ГГ, з’являються питання до його реакції і дій. Навіть прочитавши оповідання до кінця, я так і не зрозумів подій минулого і того, що трапилося з головним героєм у кінці цієї історії. Сім’я помстилася йому за те, що він хотів продати будинок? Вони розійшлися? Він їх убив і покинув дім? Це нерозуміння все псує. А так був би чудовий твір з цікавим фіналом.

Рецензія на повість

Берегиня

Рецензент: Світлана

Твір справив на мене неоднозначне враження. На початку ми бачимо реальні події, які в цілому дуже відгукуються, адже більшість з українців впізнають себе в цій історії. Читалась як ще одна історія про те, як почалась війна для іншої людини. Проте було трохи "прісне" відчуття. Я не відчувала емоцій від головної героїні Яни та її хлопця Андрія. Тобто, страх, злість, сварки, паніка - усі ці моменти, описані в тексті, мали би в мене викликати ці відчуття, але я нічого не відчула. Читалось абсолютно нейтрально. Ніби факти зі сторони.Коли з'явилась Мирослава, в мене взагалі з'явилось відчуття, що це все якісь дві різні історії, два абсолютно різних світи, які між собою ну ніяк не поєднуються. Це відчуття тривало ну дуже довго. Фактично до моменту, коли Яна проводжала мертві душі і зустріла Андрія. В мене постійно було відчуття, як і у Андрія, що Яна не сповна розуму. Від цього було якось не особливо приємно читати. Підозрюю, що це може бути суб'єктивний чинник, бо я не люблю теми цілительства, особливо вплетені в реальний світ. Воно мені не в'яжеться, бо я в то не вірю. Реальна частина історії мені сподобалась. Було динамічно, насичено, місцями емоційно, хоча емоцій у головній героїні не вистачало все одно. Історія з Мирославою ні. Чи було зрозуміло опис медитацій та усього що відбувалось? Скоріше так, але в якийсь момент мені стало нудно це читати. Другорядні персонажі були дуже фонові, я зараз не за собаку Зевса, а за друга, який так і не зміг забрати Яну, за їх батьків. Мені не вистачало якоїсь взаємодії з ними, більше діалогів. Для мене лишилось запитання для чого я прочитала цей текст? Що він мав мені дати? Про що він? Бо після прочитання я маю відчуття, що це просто "ще одна історія", а хотілось би, щоб ця історія несла сенс, емоцію, заклик до чогось, підтримку.

Рецензія на повість

Берегиня

Рецензент: ocnelias

Початок книги наразі виглядає занадто розтягнутим і дещо прісним, через що він не одразу чіпляє. Проте ближче до фіналу історія розганяється і стає значно більш інтригуючою — там з'являється той самий гачок, який тримає увагу. Основна проблема старту - надмірна фокусування на одному персонажі (перші кілька тисяч слів крутяться виключно навколо Яни та її дзвінків) і брак живих, виразних деталей. 1. Мова, лексика та стилістика Невідповідна лексика в непрямій мові: Використання слів на кшталт «лузери», «бакси» тощо в непрямій мові викликає сумнів. У цьому жанрі вони звучать штучно і руйнують атмосферу — їм просто не віриш. Важливо адаптувати внутрішній голос персонажів під загальний тон історії. 2. Динаміка та композиція початку з тероризуванням однією героїнею Перші кілька тисяч слів присвячені виключно Яні та її внутрішньому світу (за винятком рідкісних телефонних дзвінків). Через відсутність зміни фокусу це швидко починає стомлювати. Сухі повтори дій: Текст грішить однотипними, простими конструкціями без образності: «Яна сіла, Яна пішла, Яна подзвонила». Бракує пластики, різноманітності у побудові речень і живих деталей. 3. Емоційна напруга та «показ замість розповіді» У ключових драматичних моментах емоції не працюють, бо подаються через констатацію факту, а не через тілесні відчуття чи дії героя. Приклад із розмовою про початок війни: — Так, а що? — ледве бумотіла дівчина хриплим голосом. — Війна почалася! В нас тут стріляють з п'яти ранку. Після скандалу Яна кинула трубку. За вікном знов почула якийсь вибух вдалині. Її це завело ще більше. Страх ставав ще сильнішим. . Діалог на початку не чіпляє, а емоції персонажа просто констатуються словами («Страх ставав ще сильнішим», «її це завело»). Як читач, я цього страху тут зовсім не відчув, бо перед цим про вибух було сказано лише пару бляклих слів. У героїні має палати паніка через фізичні маркери (тремор, холод у грудях, дзвін у вухах, неможливість сфокусуватися), а не через авторський вирок «їй було страшно». 4. Діалоги Слабкий старт реплік: На початку діалоги здаються прісними та функціональними — вони потрібні лише для обміну базовою інформацією, але не передають напруги моменту, характеру чи емоційного стану героїв. У фіналу є чудовий потенціал та інтрига, але вступну частину (особливо перші тисячі слів) потрібно переписати. Варто прибрати зайву рутину («сіла-пішла»), додати тілесності та справжнього жаху в екстремальні моменти, переглянути лексику в непрямій мові та оживити діалоги. Тоді початок відповідатиме сильному фіналу.

Рецензія на оповідання

Черговий Шторм

Рецензент: Юрій Дайнеко

Я подумав, що це оповідання, а виявилося, що це уривок якогось великого твору, тому багато що мені незрозуміло. Ні хто такий кіт Цугі і чому він розмовляє. Ні чому у нього обрубаний хвіст. Ні що за біда трапилася з хлопчиком і що це за приступи. Ні про Цербера — уявного чи всередині нього… Із явної «проблеми» бачу повну відсутність опису інтер’єру. Можливо, вона була раніше. Але в цьому уривку такого опису точно не вистачає. Це могло б додати додаткової «казковості» світу. Не можу оцінювати глобальний сюжет, бо це лише уривок, тому даю місця, які потребують допрацювання: …завжди так робив перед чимось, що муляло… Незрозуміло, що саме йому муляє. …щось у грудях уже стискалося, ніби хтось затягував мотузку... Про мотузку недоречно. Як може щось стискатися у грудях, від того, що хтось десь зав’язує мотузку? …мотузка в грудях трохи слабшала…. Те саме. Образ мотузки в грудях дуже дивний. ….Дихати стало важко — ніби хтось поклав йому на груди книжку, потім другу, потім третю…. Три книжки — це навіть не кілограм. Це не важко взагалі. …Кімната раптом стала занадто яскравою й водночас дуже далекою, ніби Макс дивився на неї крізь товсте скло…. Не розумію, що з ним. Раніше описувалася проблема, що в нього руки відстають. А тепер вже якийсь приступ. …Одна з голів Цербера… Я так розумію, це уривок з якогось більшого твору? Бо геть різкий і незрозумілий сюжетний перехід. …коти, що звикли ходити по вузьких карнизах маяка… сів поруч, майже впритул, так, щоб Макс відчував тепле хутро біля свого плеча. Тут явна проблема опису інтер’єру. Його немає. По-друге, кіт сів, мабуть, на підлозі (а не на карнизі)? Але як тоді він торкнувся плеча хлопця? …Макс спробував. Вийшло криво… Видихнути криво — це як? …Промінь маяка саме прокреслив кімнату… Тобто будинок був десь навпроти маяка, і його світло потрапляло у вікно? …Цугі трохи помовчав, куций хвостик його смикнувся… Це кіт з обрубаним хвостом? …А насправді небезпека — це аркуш паперу й літери, які не встигають за словами. Проти диктанту не тікають і диктант не б'ють… Про диктант — це були думки хлопчика. Як кіт дізнався про його думки? …Цербер, той, що ховався, обережно виглянув з-під столу… Це типу образно про його внутрішні іпостасі?

Рецензія на роман

За межею пам'яті

Рецензент: ocnelias

Сама ідея та основа сюжету чіпляють — відчувається потенціал, інтрига, масштаб розвитку. Зараз текст читається як міцний, добре продуманий каркас, але мені здається, що обсяг загалом замалий для повноцінного роману. Близько 40 000 слів — якщо це фінальний варіант, то за стандартами це нижче нижньої межі для роману. Тоді це радше невелика повість або коротка історія. Щоб текст перетворився на повноцінний, глибокий роман, у який читач пірнає з головою, мені критично не вистачило «м’яса»: образності, сенсорних деталей, внутрішньої психології та повільнішого, атмосфернішого занурення. І тут точно є куди рухатися. Нижче — детальніше про те, чого мені як читачу не вистачило під час читання. 1. Сеттинг, автентика та візуалізація простору Зараз події відбуваються ніби у вакуумі. Історія будується за схемою «герой пішов — зробив — побачив», але через брак описів я не можу зібрати в голові цілісну картинку локації. Брак прив'язки до реальності: Хочеться більше автентики — реальних або впізнаваних назв місцевостей, регіонального колориту, дрібниць побуту, які роблять світ живим і переконливим. Картинка з уривків: Після першої глави в уяві залишилися лише окремі маркери: струмок, дерево, поле, табір. Не вистачає панорами, запахів, звуків, відчуття масштабу. Втрата орієнтирів у 2–4 главах: Перемикання між світами як прийом працює добре, але під час цих переходів зникають базові орієнтири. Незрозуміло, яка зараз пора доби, яка погода, де саме ми опинилися. Без цих «якорів» я гублюся і випадаю з атмосфери. 2. Динаміка, ритм та обсяг сцен На початку історії не вистачає драйву та плавності переходів. Текст часто збивається на констатацію фактів замість того, щоб проживати момент. «Телепортація» у перших сценах: Початок занадто рваний: герой лежав, прокинувся, говорить по телефону, бамц — і вже наливає каву. Можливо, тут задумувалося показати його внутрішній біль, важке пробудження чи відголоски сновидінь, але на папері цього немає — є лише сухий перелік дій. Дисбаланс акцентів у дорозі та таборі: Епізод із виїздом знову поданий телеграфним стилем: зібралися, поїхали, приїхали, розбили табір, поїли, випили. При цьому застіллю та чарці приділено багато місця, а самій дорозі — майже нуль. Як вони їхали? Що бачили за вікном? Як змінювався настрій і наростало передчуття таємниці? Саме в таких деталях народжується саспенс. Рваний темп глав: Деякі глави занадто короткі — виникає ефект різкого обривання та стисненої, конспективної подачі інформації. А одразу за ними йдуть глави, перенасичені суцільними діалогами. Хочеться вирівняти цей ритм, розбавивши розмови діями, паузами та спостереженнями. 3. Емоційна глибина (принцип «показуй, а не розказуй») У ключових містичних чи напружених моментах не вистачає емоційного відгуку героя, через що сцена втрачає силу. Приклад зі струмком: «Він підійшов ближче та вже був нахилився, аби напитися, але так і відсахнувся від струмка: з кришталевої поверхні на нього дивилася немов зовсім інша людина». Задум цікавий, у голлівудському сценарному стилі жахів, але подача занадто спокійна й відсторонена. Немає фізичної реакції на шок: холоду по спині, збитого дихання, тваринного страху чи ступору. Без емоцій героя читач теж залишається байдужим спостерігачем. 4. Побутова логіка та сучасні реаліїПаперова мапа: Використання паперової карти в сучасному сеттингу виглядає дещо штучно. Зрозуміло, що автор хотів додати романтики та відчуття таємниці, але це ж не «Острів скарбів». У реальності програмісту просто скинули б у месенджер GPS-точку, скріншот та пару фотографій орієнтирів. Якщо паперова мапа справді важлива для сюжету, варто логічно обґрунтувати, чому вони користуються саме нею (наприклад, там не ловить зв'язок, це стара карта з позначками, яких немає в Google Maps тощо). 5. Персонажі та їхня індивідуальність Зараз Вадим, Євген та Микола сприймаються як статичні фігури або функції для просування сюжету. Вони зливаються в один фон, і за репліками часто важко зрозуміти, хто саме говорить. Їм бракує характерних рис: різної манери мовлення, звичок, жестів, внутрішніх конфліктів чи різного ставлення до того, що відбувається (хтось скептик, хтось тривожиться, хтось жартує, щоб зняти напругу). Якщо дати кожному власний голос і характер, діалоги одразу оживуть. Фундамент у книги хороший, сюжет інтригує і змушує чекати, що буде далі. Як на мене, головне завдання зараз — сповільнитися, додати тексту «повітря», запахів, звуків, психологізму та живої характерності героям. Саме це перетворить хорошу задумку на об'ємний роман, у якому хочеться залишитися.

Рецензія на роман

Світотроща

Рецензент: Світлана

Якби я оцінювала весь текст загалом по 5-бальній шкалі, то поставила би тверду 4. Далі поясню чому. Я не звертала увагу і не оцінювала нюанси з одруківками і те, що потребує вичитки.Перша половина тексту здалась мені доволі повільною, наповненою іменами, інформацією, назвами міст, описами, частинками історій, і доставками листів поштаря. Це все викликало в мене велику кількість питань чому так, а що сталось, а як так, а чому він зробив це, а як він робить оце. Мені було важко візуалізувати собі взагалі загальну картину того, що відбувалось. Але, продовжуючи читати, почала з'являтися динаміка, події, почали відбуватися послідовні дії та все почало складатися до купи. Друга половина тримала мене в напрузі, зацікавила і пройшла на одному диханні, перша частина, не можу сказати, що була нудна, але йшла повільно. В кінці я відчула розчарування, ніби все раптово обірвалось. Стільки питань, стільки всього, а вже все, кінець.. Хотілось більше дізнаватись про персонажів, здавалось, ми їх знаємо лише поверхнево. Це стосується навіть головного персонажа. Його мотивація для мене лишилась достатньо незрозумілою і неоднозначною. Стиль дуже класний, легко читається, багато невідомих слів, але вони зрозумілі по контексту. Було цікаво читати, гуглила буквально пару раз слова і було цікаво. Діалоги влучні і взагалі не було відчуття, що щось не в тему, все було гармонійно. Гарні описи усього навкруги, деталей, людей, природи, битв, звуків. Створювало та переносило в атмосферу. Було дуже цікаво і більше читати про різні другорядні події, які відбувались з Лексаном, як наприклад, з Ведмедем, ця подія дуже швидко промайнула. А було б цікаво заглиблюватись у все, через що Лексан проходив. А в мене було відчуття, що ми поверхнево проскакували через десятки подій, так і не відчувши і не переживши з ним, не розділивши з ним емоцій. Мені здається, важливим, коли читач розділяє і проживає емоції з головним персонажем і поринає в них. Я не шкодую, що прочитала, це справді гідний твір, вдячна за довіру! І бажаю успіху та натхнення!

Рецензія на роман

Школа магії Ренвік

Рецензент: Дана

Нащо Артур говорить про цінні артефакти шкільному гостю, не знаючи чого він прибув? Це тупо! Як будучи директором школи магії Артур не вміє чаклувати? Він же , буквально, відповідальний за безпеку всієї школи та має грамоти! ( Ну це або максимально примітивна помилка автора або навпаки якийсь крутий художній задум😁 але поки читач подумає, що це тупо не логічно🙈)Коли до дверей кабінету підійшов заступник, то Джин згадав, що не зможе відчути силу чаклуна через двері - значить Джин може відчувати силу?Тоді чому не прощупає директора, щоб розслабились, бо явно поки Артур бесполєзна декорація свого кабінету чи взагалі посади. Дочитавши розділ я зрозуміла ваш задум з непутьовим директором, але логіка його вчинків і реакція інших на керування школою цим Артуром ламається. Попробуйте продумати фундамент на якому трималася ця школа до появи Джина. Щоб було чим оперувати в подальшому. Бо поки питання чому цього горе директора ніхто не усуне? Хоча б той заступник Грем чи Рук Стосовно самого Джина: дайте причину чому він в школі, як звільнився чи хто звільнив. Це головні питання, які є фундаментом.

Рецензія на роман

Школа магії Ренвік

Рецензент: Юліан Лісовський

(Оцінювався перший розділ твору) Магічне фентезі з доволі цікавою та нестандартною зав’язкою, яка спонукає читати наступні розділи, щоб дізнатися, що трапиться далі. Це вже гостросюжетна історія, бо в основі вбивство та перевтілення, а також — майбутній ризик викриття. На жаль, після Роулінг історія про магічну школу та змагання (там був Квідич — тут ще невідомо що, але паралель явна) виглядає дещо вторинною, а тому надалі треба бути дуже обережним, щоб це не стало дійсно проблемою. Проблемою можу відмітити раптовий стрибок з одного головного персонажа на іншого. Подавалося все так, ніби це Артур протагоніст. Аж раптом все зміщується на джина. Можливо, варто подати початок саме від джина: що це він бачить директора, як той готується до промови, а не директор бачить його появу. Що переміщення до кабінету не раптове, а поступове, і джин встигає почути початок його промови. В цілому історія цікава та перспективна.

Рецензія на роман

Слідчий СБУ

Рецензент: Світлана

"Вишгородська ікона".Загальне враження нормальне. Дочитати хотілося. Ідея розслудування цікава - повернення ікони он-лайн. Але сюжет не тримається купи, мотивація не певна, і стилістика на початку значно цікавіша, ніж потім. Стилістика розслідування пісна, куца. Взагалі, якщо добре розгорнутися, міг би вийти роман.

Рецензія на роман

Школа магії Ренвік

Рецензент: Оля

Цікава задумка, але давати розгорнутий фідбек після прочитання лише одного розділу досить важко, оскільки поки що відомо мало інформації про персонажів і саму школу магії.Як на мене, незрозумілою є поява самого джина. Що саме могло спровокувати його появу? Артур просто читав, і тут нізвідки з'являється джин. Можливо, автор розкриє це згодом, але наразі не вистачає дрібних деталей, які посилили б роздуми читача про це явище. Також бракує опису самого джина. Якщо образ директора вже склався у моїй уяві, то образ джина — ні. Ще невідомо, чи є джин головним героєм, чи, можливо, головного героя нам ще не показали. Але якщо все ж таки джин є головним героєм, то вже з перших сторінок у мене склалося негативне враження про нього, адже він — вбивця. І якщо автор хоче розкрити джина як героя, який прославить школу в позитивному значенні, то тут у мене як у читачки виникає певний дисонанс, адже я все одно пам'ятатиму, що він убивця. Це лише мої роздуми, які виникли під час читання одного розділу. Ще раз повторюся: важко щось оцінювати за таким маленьким фрагментом тексту, адже світоустрій ще невідомий, про школу також мало відомостей, персонажі не розкриті, а про задум автора я можу лише здогадуватися. Хотіла б також звернути вашу увагу на короткі речення. Їх надто багато, і це збиває ритм читання. Багато речень можна об'єднати в одне, що додасть тексту більш помірного темпу. А то тільки набереш у груди повітря, щоб прочитати речення, а воно вже закінчилося. Загалом текст читається легко, а це, безумовно, плюс. Як я вже сказала вище, за одним розділом важко скласти загальне враження про твір, адже, можливо, те, на що я звернула увагу, ви як автор розкриєте в наступних розділах. Але можу сказати, що після прочитання мені цікаво, що відбудеться далі, коли джин вийде за межі цього кабінету, почне досліджувати школу й знайомитися з тим, що його оточує. А це означає одне — автору вдалося зачепити мою увагу. 😉

Рецензія на роман

Школа магії Ренвік

Рецензент: Dr.BDY

Текст виглядає непогано, даючи можливість прогнозувати подальший розвиток подій. Але місцями виглядає шаблонно, що знижує інтерес до деталей. Історія має перспективу, питання лише наскільки вона буде реалізована. Жорстких мінусів в тексті не помітив. Більшість пунктів важко оцінити з одного розділу тому оцінки, десь на перспективу вищі, а десь знижені через недостатність наявної інформації на даному етапі.

Рецензія на роман

Погані гени

Рецензент: камиш

За цей твір я взялася через жанр, сетинг та анотацію. Сама ідея надприродного в дитячому будинку мене привабила, тому я майже без вагань залишила заявку на читання. Твір доволі швидко занурює у свою атмосферу, оточення виглядає переконливо й не дозволяє забути, що події відбуваються далеко не в найблагополучнішому місці. Також у сюжеті є чимало вдалих і цікавих рішень, як-от стосунки Наді з деякими другорядними персонажами. Попри цікаву задумку, її реалізація поки що здається мені нерівномірною. Найчастіше саме оповідь не дотягує до потенціалу задуму. Зараз рукопис, як мені здається, перебуває на стадії робочої версії, і не тому, що він не завершений, а через сам стан тексту. Трапляються дрібні одруківки та граматичні помилки, замість дефіса дуже часто стоїть коротке тире. Уваги також потребують деякі діалоги: іноді репліки одного персонажа, що йдуть поспіль, розділені без жодної дії чи опису між ними. Продовжуючи тему діалогів, у них дуже багато пояснень і дуже мало дій. Персонажі частіше просто «ніяковіють» і «засмучуються», ніж роблять щось, що відповідало б цим емоціям. Хотілося б мати більше можливостей самостійно інтерпретувати поведінку та звички героїв, а не покладатися виключно на запропоновані авторкою пояснення. Із теми діалогів логічно випливає наступна — самі персонажі. Про Надю мені вдалося більш-менш детально написати в коментарях до оцінки, однак тут хотілося б більше уваги приділити другорядним героям. Їх у творі дуже багато, авторка дбайливо дала кожному ім'я, а декому навіть передісторію. Проте, на жаль, кількість персонажів не зовсім відповідає якості їхнього розкриття впродовж сюжету. Макс не залишає після себе особливого враження, окрім образу дитини, якій Надя спочатку постійно ставить запитання. Альбінос і Рок теж майже не запам'ятовуються, хоча й доволі часто з'являються в сюжеті. Їм бракує виразних рис характеру та контексту, який допоміг би читачеві краще їх зрозуміти, а періодична поява цих персонажів особливої ясності не додає. Припускаю, що вони отримають свій розвиток пізніше, як це сталося з Євою та Сабіною, проте зараз хлопці фігурують у сюжеті значно частіше за дівчат. Реакції персонажів іноді здаються психологічно непереконливими. Тут хочу повернутися до розмови з Максом після пробудження Наді в медпункті. Хлопчик ледь не плаче, але після того, як його заспокоюють черговою фразою, майже миттєво опановує себе. Щодо самої Наді, то текст прагне переконати нас у тому, що вона впевнена в собі та надзвичайно дотепна на тлі інших. І розмовляє вона найчастіше саме так: лестить, трохи прибріхує, грає словами, іноді зухвало відповідає. Проте її поведінка практично не змінюється залежно від співрозмовника чи ситуації, через що мимоволі починаєш сприймати її не як упевнену в собі людину, а як самовпевнену, а подекуди навіть дещо нерозсудливу. Текст рідко дає зрозуміти, чи усвідомлює вона небезпеку, звідки взагалі береться ця впевненість, чи розуміє вона можливі наслідки власних вчинків і чи замислюється над тим, що говорить. Складається враження, ніби Надя не перемістилася в тіло одинадцятирічної дівчинки, а просто одинадцятирічна дівчинка раптом почала розмовляти як доросла Надя, і сюжет часто не чинить їй достатнього опору. Хотілося б бачити перешкоди, конфлікти, справжню загрозу. У деяких сценах це справді відчувається, проте подальші наслідки не завжди виправдовують створену напругу. Я не хочу цим сказати, що все це погано і Надю обов'язково потрібно карати за її вчинки. Просто бракує контексту та пояснення того, як їй вдалося вчинити саме так, чим вона керувалася та як це вплинуло на оточення. Текст навіть намагається звернути на це увагу: «Що не ідея — то атас, Надю», але відбувається це лише ближче до другої половини твору. Тобто ось що я хочу підкреслити: як читачка я сприймаю її вчинки інакше, ніж ви, можливо, хотіли б. Без достатнього контексту, розкриття характеру та внутрішніх роздумів складається враження дещо грубуватої та нахабної Наді, якій просто неймовірно щастить. Тепер щодо сюжету. У ньому є потенційно сильні (і по-справжньому сильні теж!) сцени. Серед тих, що особливо запам'яталися, хочу виділити перший візит до директорки. Проте є й сцени, у яких цей потенціал так і залишився нереалізованим. Перша сцена в душі, сцена, де директорка відчитує Надю в актовій залі, сцени першої їжі після тривалого голоду (як після пробудження в медпункті, так і після того, як її замкнули в підвалі). Друга сцена з їжею виявилася кращою за першу, проте мені все одно здається, що її можна було б відчути глибше та переконливіше. Зворушливі моменти в сюжеті теж є, однак їх доволі мало, і часом вони здаються поверховими. Наприклад, сцена, коли Єва підказала слово, яке Надя ніяк не могла згадати під час заняття хору. Мені здається, Надя як подруга цілком могла б подякувати їй або хоча б здивуватися, що Єва знає це слово. Місцями мені бракує емоційного відгуку Наді на людей, які її оточують. Водночас деякі сцени здалися мені затягнутими. Яскравим прикладом є урок англійської: Надю викликали відповідати, вона дала досить ґрунтовну відповідь і потішила вчительку, проте майже відразу та знову викликала її через розмови з Максом. Після цього відбувся ще один доволі тривалий діалог, який, на мій погляд, не був настільки необхідним для оповіді. Продовжуючи тему сюжету, не можу не торкнутися ще однієї проблеми, яка випливає з попередніх зауважень. Деякі сюжетні лінії залишають відчуття незавершеності. Детальніше я вже розкрила цю думку в окремих коментарях до оцінок. Підсумовуючи, хочу сказати, що сам твір мені сподобався і я не відчувала, ніби змушую себе продовжувати читання. Ближче до другої половини слабких моментів стає значно менше, що свідчить про дуже позитивну динаміку! Проте, попри це, на мій погляд, твір поки що залишається дещо сирим і потребує доопрацювання.

Рецензія на роман

Моббери

Рецензент: Веремія Ворон

Типовий ШІ твір. Поціновувачам такого сподобається. Людям які не зчитують різниці також. Україна, Полтава, спорт, антиутопія — все так смачно, окрім одного — це типовий слоп. З урахуванням цього всі мої оцінки є негативними, бо я щиро сподівалась допомогти автору, а походу сортувала галюцинації чату ГПТ. !!! ПРО ЗАЛУЧЕННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ ДО СТВОРЕННЯ ТЕКСТУ НЕОБХІДНО ПОПЕРЕДЖАТИ !!!

Рецензія на роман

Погані гени

Рецензент: Світлана

Загальне враження від твору позитивне, сюжет динамічний, викликає бажання читати далі, дізнатись, що далі. Немає відчуття, що стрибаєш між розділами і втрачаєш суть, все логічно завершується і починається далі. Щодо реалістичних та нереалістичних моментів я описую нижче детальніше. Якщо підсумувати, найменше я повірила саме в головну героїню. Про це багато писала нижче. Трошки менше у вихователей. Про це не уточнювала нижче, напишу тут - їх реакція на "дорослі" слова Віти, її "огризання", "лесть", була не завжди правдоподібною. Як приклад, коли дівчата прийшли до вчителя малювання і Надя почала йому лестити, він миттєво зашарівся та зніяковів. Як на мене більш реалістична реакція була би шоком почути такі слова від дитини, потім ще якісь емоції. А не бути таким наївним. Як і бібліотекарка, наприклад. Та і загалом маніпуляції Наді вихователями мені були місцями дуже награними та нереалістичними. Також писала про сюжет, що події в сиротинці так захопили всю увагу, що нічого не дізнались про те, чому Надя опинилась там, що сталось з Вітою, що сталось з Надьою під час чи до автокатастрофи, з її батьками, чому саме ті роки, чому подорож між роками, чому саме цей сиротинець, чому саме Віта. Також не вистачало опису персонажів - я так і не змогла уявити собі повноцінно як же ж виглядали діти, вихователі, та і загалом всі персонажі. Ось, наприклад, як нас познайомили з Вітою: У дзеркалі на Надю дивилась надмірно худа дівчинка років одинадцяти. Світло русе коротке волосся незрозумілого фасону. Деталі обличчя, який одяг, взуття, де синяки були, якісь інші деталі. То саме про інших дітей щось окрім їх зросту та віку. Навіть зачіски не у всіх описані)) Також хотілось би більше опису динамічних сцен. Наприклад: Коли грабіжник пирнув ножем Надію: Надя відчула сильний пекучий біль у животі і впала від удару прямо у калюжу - тут було би класно додати більше опису що відчуває людина, яку вдарили ножем? Просто пекучий біль? І все? Момент коли Віту вдарили по голові. Вона пішла попросила таблетку і повернулась до звичного життя, звичної поведінки. Як же, вдарили, це ж має викликати злість, гнів, сум, будь яку емоцію. А цей момент був описаний так, ніби це рядова річ і ніяких емоцій ніхто не відчув з цього приводу. Загалом Віта постає як не дуже емоційна людина, через це важко проникнутись нею. Невеличкі придирки до логічності тексту: Яке дурне слово! Забудь його. Ще й російське ... Нічого, ми це виправимо. Почнемо читати вголос, і заговориш, як я зараз. - але до того Надя не говорила чистою українською, багато в діалогах у всіх було суржику різного, і не те шоб сильно її мова відрізнялась від мови інших (окрім дорослості) Був момент у тексті: Можу записати до психіатра на прийом. — Може, краще до дитячого психолога? - чому краще? Тут я не зрозуміла) Чи зрозуміло пояснюються навчальні моменти з нейропсихології та мистецтва? - чесно не дуже, але гадаю це якось пов'язано з тим, що ми взагалі в сюжеті не заглиблюємось в поняття нейропсихології, наприклад, в життя Наді як дорослої. А просто діалоги з донесенням інформації як від заучки, не особливо змушують зацікавитись. Були цікаві моменти коли Надя, наприклад, готувала однокласника/ів до доповіді і давала їм різні вправи, я так розумію оце ці нейропсихологічні вправи. Або коли вони їх обговорювали з викладачкою музики. Але воно так було дуже подано з боку заумності Наді, що я якось не зацікавилась, а навпаки хотілось швидше прогорнути. А потім подумала що блін, це ж цікаво.. але хотілось би в легшій цікавішій манері) бо розумні важкі терміни з вуст дитини хотілось би чути у полегшеному вигляді як для дітей, щоб вони розуміли. В мене були сумніви ,що ті діти могли зрозуміти сказане. Маленький моментик, в тексті згадуються повні імена персонажів, а також скорочення та клички для деяких. Але були місця, де, наприклад, ми знаємо хлопців Рока та Альбіноса, але потім в тексті їх називають повним іменем, потім знов Роком і Альбіносом. Незрозуміло чому так. Шостий клас розмістився у другому ряду, але Сабіна Пивоварова, Женя Рокосовський та Ярослав Мухарін сіли поруч з восьмим класом, - наприклад, ось тут Стосовно імен - ну я вважаю, тут обирати автору. Звісно, що багато імен чи прізвищ викликають якісь емоції, бо вони знайомі, як от Пивоваров Добкін. В цілому імена дітей мабуть реалістичні як для 2004 року. Єдине що в мене викликало сумнів - це імена вихователей. Здавались вони ну дуже "заморськими". Можливо це моє таке сприйняття, може в 2004 році таких було багато) тож тут мені все ок. Загалом це дуже цікаво було читати, я би дуже хотіла дізнатися, що далі. Я так поринала в історію, що мені не хотілося думати самій і генерувати ідеї, що могло статися, мені було цікаво слідкувати за сюжетом, яким мене вели. Я не відчула себе втомленою від дуже великих розділів. Дякую вам за довіру! Щиро думаю, що у вас талант і бажаю, щоб ви змогли втілити у реальність все, що забажаєте!

Рецензія на роман

За межею пам'яті

Рецензент: Dr.BDY

Рукопис цікаво поступово заглиблю читача в історію показуючи паралельні часові лінії.Але з першого розділу зявляється проблема подана там інформація довго не розкривається і через деякий час просто втрачає актуальність і не зрозуміло для чого був цей вступ (можливо кращою опцією був би момент пробудження в лікарні для вступу в історію). Лінії виглядають не рівноцінно. Лінія теперішнього виглядає фоном і менш цікава ніж лінія минолого. Лінія Марини занадто швидка і не реалістична слабка з точки зору мотивації та логіки дій персонажа, не зрозуміло, де і як працює звязок з Марою. Сцена з дарк роману виглядає невдалою і не зовсім вписується в саму історію, складається відчуття чужерідності. Незовсім розкриті гачки звідки зявилася скринька, якщо герой закопував запечатані сувої, що за кулон був знайдений, на нього акцентується, але для чого нема інформації. Лінія Марини просто розчинилася і не зіграла якоїсь ролі. Часто незрозумілі патерни поведінки персонажів, які дають відчуття нереальності і не пояснюються чому таке рішення( до прикладу витесування ідол всі відреагували ну роби, а для чого, персонажі відключаються і такі ні ми ще будемо тут сидіти, при тому що якоїсь надмотивації проводити розкопки немає, або кинули друга і поїхали). Зачасто паралелі між головним героєм в часі через дослівний повтор тексту, по суті просто двічі читаєш той самий тест. Також на занадто частих стрибках минуле теперішнє сильна втрата темпу, бо іноді співпадає, що і там і там ЛОР, а сюжет топчеться на місці. З хорошого прямо дуже гарний художній текст, цікаві відсилки та діалоги не скочуються до простих пояснень чи команд, що виглядає круто. Цікавий задум, але нажаль кінець не виправдовує очікувань, а найяскравіші фрагменти зосередилися ближче до середини рукопису.

Рецензія на роман

Моббери

Рецензент: Світлана

На початку хочу подякувати вам за те, що написали цей текст! Перші два розділи відчувались як затяжний вступ, практично відсутні діалоги, здавалось, що події наростають, наростають, і напруга тримається сильно, але момент фіналу, коли команда виграє наступає, і відчуваєш сум'яття та розчарування: і все? Я би хотіла більше познайомитись з героями. Наприклад, Юрко практично одразу потрапляє в лікарню, у нас немає шансу познайомитись з ним, хоча на початку ми мали короткий діалог (розмову з Северином про те, що він розповість пізніше). Та і загалом, за ті розділи (7, а точніше 5 розділів, якщо не враховувати хроніки), ще фактично не познайомились з жодним персонажем. Хоча би з одним - цього дуже не вистачає. Окремі розділи - хроніки людоустрою - наразі виглядають дуже хаотичними і незрозумілими. Незрозуміло, для чого це, про що це. Можливо, далі це розкриється, але у цих 7 розділах відповідей нема. До того ж воно так описано юридичною мовою, відповідно до документів, але особисто мені взагалі юридичні документи завжди важко читаються. Саме у ці моменти мені доводиться дуже фокусуватися, або ж перечитувати, щоб не втратити суть. Було зрозуміло, що відбувалось загалом під час гри, достатньо добре описані події, локації, дії. Можна було візуалізувати в себе в голові картинку. Те, що в тексті використовуються назви локальні, в цілому додають антуражу та допомагають читачеві побачити щось своє. Проте, мені не вистачало деталей у описі для повноцінної картини. Якщо це опис проспекту, то що це за проспект, який він, що навколо. Більше опису того, що навколо, щоб ще більше уявити себе там, де знаходяться персонажі. Є проблеми з розумінням, термінології, проте з тим як читаєш далі, починаєш розуміти на інтуїтивному рівні, що це означає. Моє розуміння Людоустрою - це як певне формування суспільства. Люди, які згуртовані і живуть в певних рамках, в певних умовах, правилах, живуть під контролем. І оці всі рамки, правила, умови тощо - це і є людоустрій. Шкроб - я зрозуміла, що це елемент, на якому їздять під час гри, на колесах. Уявила собі як якісь ролики :) Туб - тут не можу сформулювати, що це. Може як ШІ. Куб - тут уявлення куба, як ніби це м'яч. Цікаво, чому у персонажів саме такі імена. Бо з одного боку відчувається, що в тексті багато українського, локального, українські імена, місця. З іншого боку події там про майбутнє, технологічне, і дуже важко вкладається в голові поєднання такого історичного та майбутнього. Проте, це додає родзинки :) Дякую за довіру!

Рецензія на роман

Світотроща

Рецензент: Троксі

Задум книги дійсно вражає своєю оригінальністю. Щоб об’єктивно перевірити власний інтерес, я навмисно робила паузи між сесіями читання, і кожного разу виловлювала себе на думці: до історії безумовно хочеться повертатися знову і знову. Світ, створений автором, багатший і складніший за більшість стандартних сетингів, однак занурення в нього потребує зусиль. У тексті зустрічається чимало специфічних термінів, значення яких доводиться вираховувати з контексту, що на початках дещо уповільнює сприйняття. Сюжет тримає гарний плавний темп: динаміка збалансована так, що читач не перенавантажується, але й точно не занудьгує. Величезний плюс — повна відсутність сюжетних «роялів у кущах» чи штучних збігів. Водночас структура переходів між мізансценами викликає певні запитання. Якщо динамічні стрибки під час бойових чи небезпечних епізодів виглядають виправдано, то різкі зміни після спокійних побутових розмов розчаровують. Коли звичайна бесіда з поштарем миттєво й без належного містка змінюється загрозою догани для персонажа, це вибиває з занурення. Стиль автора — соковитий, живий і самобутній. Авторські фішки та мовні деталі переважно виглядають дуже доречно та надають тексту особливого шарму. Щодо персонажів, то мотивація головного героя поки що залишається для мене загадкою (окрім очевидного бажання заробити), але є велика надія, що його характер і внутрішні рушії повноцінно розкриються в наступних розділах. Загалом це дуже якісна та захоплива робота з чудовим потенціалом, читати яку — справжнє задоволення.

Рецензія на роман

Проєкт 250: Морула

Рецензент: Dr.BDY

Рукопис важко оцінювати як щось цільне тому оцінку я б розділив на 2 частини.1 Частина. Та що названа біологічними термінами зародження життя. Злам 4 стіни виглядає надмірно навязливим оповідач, ніби, навязує читачу, як розуміти факти мотивації і яким має бути ставлення до персонажів. З перших рядків розкривається забагато інформації через що зразу зрозуміло, що буде далі. Не відчувається гачків, які б зацікалювали для подальшого читання вся інформація вивалюється одразу. Оповідач зразу грає за певну команду демонструє токсичність не намагаючись тримати холодний нейтралітет. Замість дати зрозуміти, що персонаж поганий через діалоги, поступки, взаємовідносини, оповідач зразу це вказує і налаштовує читача, що цей персонаж поганий і читач має вірити йому на слово. Персонажі про яких розповідає перша частина виглядають технічними без своєї власної ваги в історії. Також вибір назв розділів виглядає давним, коли по суті розповідається про техінічний проект. Ідея паралелі з процесом зародження життя зрозуміла, але як на мене не працюю і краще зміст відображали технічні терміни етапів створення проекту. 2 Частина Виглядає краще, але починаючи вникати в неї не розумієш для чого була перша частина якщо по суті кожна наступна розповідь показує нам те про що ми вже були проінформовані, але через більш живу призму. Частина проблем перекочували сюди з попередньої частини. Це занадто велика роль оповідач, який по суті пояснює за персонажів їхні думки, емоції.Тут це менш агресивно і обємно але все ж занадто багато. Також довга біографічна справка на початках історії вже показує все що потрібно знати і подальша історія сильно втрачає інформативність. До прикладу історія розказує про тяжке життя, звичку боротися і тд і все зрозуміло, що даний персонаж створюватиме проблеми.На мою думку краще виглядало почати з поведінки і походу історії пояснювати, які передумови стали причиною цього. В цій частині більше позитивних моментів Загально до обох частин. Кожна розділ здавалося б самостійна частина, але жоден не дає відчуття завершеності. Після прочитання розділу залишається відчуття так я дізнався якусь інформацію, але для чого вона мені? куди вона мене веде? І з цього випливає наступна проблема відсутність кліфхенгерів або гачків, що б розпалювали інтерес і змушували читати ще і ще. Попри спроби наводити містки між розділами цілісності і переходу від розділу до розділу не відчувається. Сам спосіб подачі виглядає скоріше, як протокол дослідження стороннього наглядача, що робить рукопис рівним. Через відсутність неочікуваних подій чи різких змін темпу тескт важко читається особливо в місцях, де багато технічної інформації. З того що гарно працює наукові спостереження, психологічні елементи, взаємовідносини серед дітей цей елемент виглядає пропрацьованим і довершеним.

Рецензія на роман

Моббери

Рецензент: Dr.BDY

Історія цікава гарно формується розкриваючи світ поступово.Трішки не зрозуміла ідея з інформаційною довідкою хотілося щось живіше.По не точностях, що сильно кидаються в очі. М'яч - куб створює десонанс і опис іноді міняється то куб,то круглий. З приводу правил виглядає як якась неточність пояснення умов закінчення гри. Прописано ніби всі 5 учасників мають бути в зоні, а по факту три і гра завершилася перемогою. Дубляж тексту в п'ятому розділі і нестиковка по віку з попередньою інформативною довідкою. З приводу правил гри, термінів та переміщення гравців на інтуїтивному рівні все сприймається єдиний нюанс вказав вище. Терміни в принципі розуміються через асоціації і логічно підсилюється описами.Можливо до певних термінів бажано зробити зноски під текстом, але читаючи не відчув критичної необхідності в них. По просторовому сприйнятті досить вимогливий текст для читача, але при прочитані дискомфорт не відчув. Сподобалось, що персонажі не просто основні і все, а і другорядні отримали свій абзац чи два, де дається розуміння, що це не просто технічні елементи тексту. Текст читається легко виглядає живим є гачки через, які поспішаєш читати наступний розділ, щоб зрозуміти, що до чого.

Рецензія на роман

Темні сусіди

Рецензент: Юліан Лісовський

Уривок пригодницького, навколотехнологічного фентезі про молодого інженера, який встряг у халепу й вимушений грати під чужу дудку, та врешті починає й власну гру. Ідея інженерії як внутрішнього компаса протагоніста доволі цікава, навіть унікальна. Вимушені мандри задля пошуків міжнародної допомоги можуть завести куди завгодно! Це не всесильний воїн і не чаклун, а пригоди його суто інженерні. Це незвично. Однак наразі рукопис виглядає як дуже сирий, чернетковий варіант твору й вимагає серйозного допрацювання. Зав’язка Виглядає вкрай слабкою, але потенційно нетривіальною, сюжето- то лоротворчою. Протагоніста ловлять за незаконне конструювання, арештовують та відправляють до буцегарні, де він чомусь починає лекцію для в’язнів про ранги інженерів. Проблема 1: протагоніст враз перетворився на персонажа-енциклопедію, який вивалює на читача масу непотрібної зараз інформації. Лекція відчувається трохи кумедною, що для ситуації вкрай недоречно. Проблема 2: полювання та арешт настільки швидкоплинні й подані хіба не в одному абзаці й не відіграють своєї драматичної та драматургічної ролі. Екшен закінчився, так і не розпочавшись. Потенційно це може стати найсильнішою частиною першого розділу. Проблема 3: характер та мотивація (що найголовніше) слідчого не розкрита. Допит такий само швидкий і не формує у протагоніста відповідної емоційної (сюжетотворчої) реакції. Якщо задумувалося показати слідчого як корумпованого персонажа-антагоніста, ціль не була досягнута. Вона лише вказана, але не розкрита. Проблема 4: безпричинне звільнення протагоніста з в’язниці формує лише питання. Це повністю знищує відчуття екзистенційної загрози та змазує фінал зав’язки. Сюжет Оцінювався лише уривок твору, тому розуміння загального сюжету немає. Фрагмент сюжетно цілком логічний, події розгортаються правильно та формують певне бачення: подолавши усі завади на шляху, протагоніст зуміє знайти допомогу та повернеться додому з «рішенням», і ворог буде здоланий. Проблема 1: протагоністу все дається дуже легко та просто. Йому дають команду хіба не на блюдечку. Перешкод у цьому майже немає. Всесвіт та лор Особливості світу та його принципи в зав’язці показані пунктирно і не формують цілісного світосприйняття. Якщо видалити фрагмент з лекцією (від цього зав’язка лише виграє), то не залишиться майже нічого. У наступних розділах це також не прояснюється. Проблема 1: опис мізансцен майже відсутній, через що картинка місця подій не формується. Через це часто здається, що персонажі діють у вакуумі. Проблема 2: історичний, політичний, технологічний, культурний та соціальний контекст відсутні повністю. немає навіть натяків. Через це сенс і причина відправки Ядра за кордон здається незрозумілою. Проблема 3: третя по рахунку, але вкрай важлива — не відчувається екзистенційної загрози для держави. Персонажі Грім: протагоніст виглядає цілісним, його дії логічні, але інженерне єство майже не проглядається. Він діє не як інженер. Під кінець фрагмента він стає керівником Ядра, через що арка персонажа-інженера повністю втрачається, його інженерна геніальність (як винахідника ракети) нічим не підтверджується. Яків: це класичний функціональний друг головного героя. Він не має власної мотивації. Його легко переконати. Характер та образ прописані слабко. Аргус Сивий: типовий старий вояка з потенційною роллю захисника групи. Характер та образ прописані краще, але все одно слабко. Ай Фу: таємничий агент, який надто швидко втерся в довіру (але тут більше питання до самого протагоніста). Характер та образ прописані гарно. Має кумедне ім’я, яке точно варто змінити. Жан Діно: шинкар з дивною мотивацією, який за помахом руки протагоніста полишає прибутковий шинок. Характер та образ прописані гарно. Великий князь: Характер та образ прописані слабко, мотивація майже не прописана. Робітники Якова: картонні статисти. Інші персонажі: не запам’яталися. Подача тексту Головна проблема тексту: помітний перекос у подачу правил світу та фактів через діалоги, яскравим прикладом чого можна назвати лекцію у в’язниці. Інші діалоги часто мають схожу функцію. Описів світу, сцен, приміщень сильно не вистачає, катастрофічно не вистачає. Проблема 2: майже немає опису емоційного стану персонажів, а особливо протагоніста. Стилістика Не має особливих проблем, хоча в тексті інколи присутні русизми та канцелярит (занадто складні для сприйняття конструкції). Текст вимагає вичитки помилок. Структура твору Вимагає допрацювання: об'єднання кількох (двох, трьох і навіть чотирьох) розділів в один для покращення драматургії.

Рецензія на роман

Темні сусіди

Рецензент: Dr.BDY

Початок дарує відчуття переломної події, цікавого світу з своїми правилами, системою і умовам. Але далі читач не отримує розкриття цього світу, а головний герой перетворюється на лектора, який час від часу пояснює як все працює. По ходу читання вловлюються лише окремі факти про цей світ, але нема відчуття цілісності і атмосферності.Як для читача гачки, які закидаються на початку не ведуть сюжет, а губляться в постійному поспіху. Якщо говорити про легке прочитання без занурення в сюжет це працює читається легко швидко. Коли ж починається аналіз прочитаного зявляється велика кількість питань і навіть враховуючи, що світ працює по своїм правилам все одно виникає відчуття та це не реально. Часте відчуття, що головний герой дія амбітно, але не розумно, хоч коли ми чуємо інженер то розуміємо, як людину яка все планує, аналізує і ретельна до дрібниць. Більшість персонажів доволі нейтральні вони не дають контрасту, зміни ставлення, можливо, навіть яскравого конфлікту. Враховуючи небезпеку місій всі смирно, погоджуються на пропозиції, не дискутують, а також дуже легко довіряють в не зовсім простих умовах. Світ виглядає трішки порожньо акцентуючи на основних дійових осіб і майже повністю забуваючи про другорядних, епізодичних, ситуативних. А головним персонажам часто не вистачає глибини особистих історій. Те що найбільше мене відштовхнуло б від читання відсутність глобальної цілі(точніше відсутність конкретної цілі, а лише розмитий натяк) через, що досягнення локальних цілей викликає відчуття ну все головний герой врятував себе, а далі живе своє життя. Також важко сприймалося ведення історії від першого лиця в рукописі цього жанру. Це позбавило опції оповідача який б за головного героя занурював читача в ЛОР, а також додавав відстороненої оцінки і трактування дій та емоцій персонажів.

Рецензія на роман

Темні сусіди

Рецензент: Орест

Спочатку очікуєш літРПГ, і тому думаєш, що ті пояснення рангів мають якесь значення. Потім починається екшн, і всі ті ранги стають неактуальними. Навіть уже в пізніх главах, коли вони починають відігравати якусь невелику роль, то це неважливо. Ну, я ж не знаю, що можна купити за 900 златників, наприклад. Я не знаю, наскільки це важливо для героя. Коли описується бідність чи жадібність героя, то гроші стають важливими. Отже, для героя важливий кар'єрний ріст. І він тут мерісьюшить по повній. Цікавий момент, де описують «зомбі». Я б із нього почав. Він емоційний, зводить ворогів до рангу НПС. Це гарний прийом: ти героя відразу сприймаєш як позитивного. Бо є ще інший прийом, коли герой вважає себе добром, а потім виявляється, що ні. Тобто на початку є два прийоми. Зважаючи, що це ескейпізм для підлітків, то, на мою думку, було б краще почати із «зомбі», щоб ми не вагалися в тому, чи герой добрий, чи він просто думає, що добрий. Читається легко, сприймається після прочитання. Тобто приходиться переставляти порядок прочитаного, аби картина була зрозуміліша. Але там не критично.

Рецензія на роман

Світотроща

Рецензент: Орест

Першу главу варто переробити, або додати ілюстрації. Книга розрахована на підлітків, що люблять пригоди, а також молодь.

Рецензія на роман

Світотроща

Рецензент: Дана

Я ще з минулого вашого твору була в захваті від вашого стилю мовлення! Та в цьому творі відчуття наче є незначне спрощенняя на описах експозиції, голосі автора. Але це не мінус загалі.Сюжет та життя головного героя доволі прості для швидкого сприйняття та занурення в історію. Спочатку було упередження щодо професії протагоніста, адже треба постаратися, щоб подати сюжет, в якому герой цікаво буде ходити від точки А до точки Б . Але вам вдалося цікаво подати роботу героя і події які відбуватися з ним та навколо нього. Головний герой емоційно почав чіпляти мене вже з другого розділу, а от події, які з ним відбулися - з початку!Динаміка шикарна. Мені не було нудно читати про героя, який ходить туди-сюди з дорученими листами. А здавалося б...:) Діалоги влучні, де треба гострі, природні та навіть подекуди кумедні.

Рецензія на роман

Авантюра залізних стін

Рецензент: Юліан Лісовський

Нуарний детектив, який на початку сформував у мене певне бачення: герої сколотять команду за принципом карткової гри та (за тими ж правилами гри) почнуть діяти, викорінюючи мафію, та врешті розправляться і з самим її ватажком. Та цього на жаль не сталося. Ідея з картковою грою та ролями — потенційно цікава, але виявилася змазаною, не отримала розвитку. Головна проблема тексту — глобальна відсутність емоцій персонажів і пояснень їхніх дій, постійні тайни від читача, наче він може комусь (антагоністу) розпатякати почуте і тим самим порушить плани героїв. Під час читання у мене постійно виникали питання: Для чого? Чому? З якою метою? Щоб що? Це не локальне нерозуміння ситуації тут і зараз, а глобальна проблема тексту. Читачу нічого не пояснюється. Геть нічого. Це доповнюється майже повною відсутністю думок персонажів. Через це не виникає ні розуміння історії та планів цих «робінгудів», ні співпереживання. До середини 11 розділу я взагалі не розумів цілей створення команди. Як жарт десь на полях файлу я прокоментував відсутність пояснень, навівши аналогію з етапами емоцій. Це дійсно дуже добре підходить під загальне враження: Заперечення — Гнів — Торг — Депресія — Прийняття. І на превеликий жаль я пройшов їх усі. Лише з тою різницею, що в психології етап Прийняття йде зі знаком плюс. У якийсь момент я зрозумів, що історія не чіпляє. Що ще варто допрацювати: 1. Карткова гра Правила карткової гри не описані, через що увесь цей потенційно цікавий антураж загинув, так і не з’явившись. Не знаючи правил гри, я не зміг краще зануритися в контекст і не прийняв його. Було не так цікаво читати про знайомства з виконавцями. Просто був поданий факт — їм потрібен механік. Прийшов механік, взяли в команду. Потрібен стрілець. Буде вам стрілець. 2. Мета створення команди Мета цих підпільників (і саме їх варто називати підпільниками, а аж ніяк не мафію!) жодного разу не була пояснена. Навіть на середині книги я нічого не розумів. Збирають команду, а для чого — жодного пояснення. Обирають по спеціалізації — хімік, інженер, хакер, скаут, стрілець… Але для чого всі ці ролі? Це не інтрига, це повне приховування інформації від читача, якому автор чомусь не довіряє. Мені це дуже не сподобалося. 3. Твіст з Ванессою Різка зміна імені та поведінки Ванесси була не оправданою і не поясненою. Наче автор вирішив: треба, щоб вона стала стрільцем. Все, з наступного розділу тепер вона стрілець! І звати її тепер Хільда. А потім вона знову Ванесса, наче й не було ніякої Хільди. Варто було б зробити підводку в декілька розділів: про причини зміни імені, про початок її тренувань, про її думки, про зміну емоційного фону, про внутрішній розвиток. Про причини та ціль, через яку вона вимушена ховатися (хоча вона не ховається і живе в тому ж будинку, а мафія навіть не додумалася її там пошукати). Бо тендітна модель з дому мод не може за один невеличкий розділ перетворитися на беземоційного найманого вбивцю, на стрільця, що без промаху влучає з великої відстані. 5. Опис світу і лор Нема й відчуття життя міста. Не з’явилося розуміння епохи чи якогось історичного контексту, економічного стану міста, немає опису соціального та політичного ладу. Вакуум. Навколишній світ та мізансцени описані дуже поверхово, а інколи взагалі не описані. NPC, з якими взаємодіють головні персонажі, у тексті майже немає. В кінці описується якась секретна рада з нумерованими місцями за столом-годинником. Ідея потенційно цікава і могла б описати устрій мафіозних щаблів, але цього не відбувається. 6. Абстрактна мафія Боротьба з абстрактним злом (замість конкретної історії з конкретними подіями та антагоністами) не дозволила мені долучитися емоційно. Це скоріше якийсь політичний маніфест, а не жива історія. Універсальне зло розмите, не конкретне, не несе загрози ні місту, ні героям. Щоб історія захоплювала, глобальний конфлікт варто спустити на рівень людського виміру і деталей. Наприклад, Дункан завітав до шинку і став свідком, як у його власника якийсь мафіозі (а вірніше конкретний посіпака Джон Таковський, який тримає у страху весь квартал) вимагає гроші за «кришу», а у разі відмови погрожує вибити зуби, згвалтувати дружину, спалити заклад. От цьому б я вже співпереживав і вболівав за повстанців. А просто якась абстрактна мафія, яка тримає місто в кулаці (лозунг), мене нічим не чіпляє. Тут багато варіантів можна було б додати: бандити обікрали якусь лавку. Поліцейський Роберт Робертович (і логічно саме його зробити стрільцем, а не модель) змушений звільнитися, бо його розслідування прикрили і пригрозили смертю. Інженер Боб Бобович збанкрутував, бо його лавка механічних виробів «заважала» конкуренту, і той найняв мафію. Поліцейський Роберт якраз і розслідував це пограбування… Ось таких мікро-історій та підводок дуже й дуже не вистачає. Натомість — абстрактна боротьба з мафією (лозунг), яка зараз абсолютно нічим не загрожує жодному з персонажів книги. І тому я й не бачу сенсу в їхніх діях. 7. Персонажі Ванесса Емоційно ніяка. Після вбивства людей навіть мінімально не переживає. Її внутрішні зміни подаються як факт: все, вона тепер стрілець «без страху і докору». Натомість довго й нудно рефлексує (але беземоційно) про «зраду» Дункана, що він покинув її у небезпеці, хоча читач ще з першого розділу знає, що це не так. Вона емоційно рівна. Отець Вільямс Архетип священника і мудрого наставника знаходиться в прямому конфлікті з замовником вбивства. Але жодних переживань та думок з цього приводу у нього також не виникає. Образ нелогічний, а філософська підводка для виправдання вбивства дуже слабка. Даріус фон Дрейк Образ страшного і кровожерливого ватажка мафії як уособлення світового зла гіперболізований, а тому більше комічний і неправдивий. У кінці замість роздратування, злості та бажання розправитися з ворогами він… чомусь тікає. Пісня смерті Незрозумілий персонаж-спостерігач, присутність якого в цій історії під великим питанням. Не має сенсу, якщо точніше. Бармен Фред Перетягує на себе забагато уваги, чим псує розділення історії від Дункана і Ванесси. Він не має власної історії та цілей, в які можна повірити. Незрозуміло, хто він — чи власник бару, чи найманий бармен. Інші члени команді Оскар, Лінкольн, Емет, Циріл — виглядають однаковими і в словах, і в невербаліці. Це абсолютно схожі, неунікальні персонажі, навіть зважаючи на те, що мають якусь там спеціалізацію. Усі вони здалися мені ідентичними й нічим не запам’яталися. Їхні репліки зазвичай зводяться до механічної ротації — «спитав», «сказав», «поцікавився», «додав», «уточнив». І все це без жодної невербальної гри (жести, погляд, морщинки, мугикання, фиркання, цокання, рухи руками, пританцьовування, важка хода чи тендітні рухи, наче подих вітру….). Усе це могло б розбавити діалоги і додати персонажам унікальності. Арка Седрік-Лінкольн та частково Айві-Деніел — не розкрита.

Рецензія на оповідання

Хочете, покажу фокус?

Рецензент: Юліан Лісовський

Оповідання з глибоким соціально-філософським підтекстом, що піднімає тему людства, людяності, війни і навіть того, що означає бути людиною. На початку це виглядає як звичайна виробнича сценка: четверо хлопців сидять у холодній теплушці й убивають час балачками. Поступово з’являються дрібні дивності. Під кінець все перевертається з ніг на голову. Оповідання чимось нагадує твори Станіслава Лема, де фантастичні елементи існують не заради ефектних технологій, а для постановки філософського питання. І воно доволі цікаве та актуальне. Ром-Ромич зі своїми «Ще не час?» гарно допомагає в побудові ритму подій. На початку це трохи смішно, потім атмосферно, а під кінець — майже тривожно. Немає зайвих метафор, пустих діалогів, фінал гострий і філософський, спонукає до роздумів. Світобудова не пояснюється — все подається через побут, але це доволі органічно. Це набагато цікавіше, ніж сторінка пояснень, як і що сталося. Вдалося створити атмосферу стомленого пост-апокаліпсису, де герої — зношені біомеханічні одиниці чи автоматони — виконують застарілі бойові накази. Метафора «війни, що триває в автономному режимі». Що варто допрацювати: 1. Жебрак Він цікавий, але прописаний дуже скупо, між тим потенційно може стати найцікавішим героєм твору. Бо він єдина людина. Чи не людина. Нерозуміння цього — дуже цікаве. Його фраза «Таким мене створив Господь» перевертає все оповідання з ніг на голову й запускає вкрай важливу для роздумів тему. Дуже хотілося б почитати їхню розмову, а не слухати переказ. І саме ця розмова могла б стати серцем твору. Найгірший момент — «Врешті я його знищив», який практично не викликає емоцій, бо читач ще не встиг полюбити цього героя. Чи хоча б просто зрозуміти. По суті, його смерть стається ще до того, як він став персонажем. Це однозначно треба допрацювати. 2. Обіцянка з фокусом Не менш важлива за значенням проблема тексту — незакрита обіцянка з назви. І назва, і перша репліка «Хочете, покажу вам фокус?» натякають, що щось таки буде показано. Натомість Олесь просто розповідає історію про те, як він колись дізнався про фокус, але сам він ніколи не демонструється. Засмутило. Тобто треба або показати його насправді, або змінити назву. Бо те, що вони обмазалися багнюкою і через це система не пропустила їх — не сприймається як фокус. 3. Персонажі Повністю відсутні описи зовнішності, через що характери чотирьох персонажів виглядають однаково. Хіба що окрім Ромича, який постійно спав, і це була його фішка. Усі інші — Ігор і Федько — це здебільшого персонажі-функції. Олесь (як головний герой) розкривається лише наприкінці: розповідає історії, щоб молодші його цінували хоча б за це. Відчувається, що він соромиться через свій вік. Втім цих його думок та відчуттів дуже мало по тексту. Резюмуючи: 1. Значно розширити сцену зустрічі з жебраком (розмови про бога), зробити її центральною, а не переказувати. 2. Додати більше індивідуальності Федькові та Ігорю. 3. Прибрати «фокус» із назви або дійсно показати його. Моя особиста оцінка: 8,5/10. Оповідання можна легко доопрацювати. Воно потребує не переписування з нуля, а саме шліфування та доповнення, щоб сильні ідеї отримали настільки ж сильне художнє втілення.

Рецензія на роман

Подорож до Сонця

Рецензент: Роман Брюховецький

Масштабна пригода з переконливим світом. Раджу трохи скоротити середину, але фінал уже працює дуже сильно.

Рецензія на повість

Незабутній вояж Івана

Рецензент: Лариса Піддубна

Атмосферний і теплий текст. Містичні елементи з’являються вчасно й не руйнують відчуття реального українського простору.

Спільнота Чорнетки

Спілкування. Питання. Пропозиції

Доєднуйся до телеграм-спільноти Чорнетки, обговорюй ідеї, шукай бета-рідерів, ділись досвідом і ставай частиною авторського ком’юніті.

Доєднатися