8. Запах

Юрка «Діда» звільнили в середу за «невідповідність».

Він відпрацював у «Вирії» рік і сім місяців, і за цей час не прочитав жодного рядка коду, бо вважав, що інженер, який дивиться в код, а не в графік, — це лікар, який дивиться в підручник, а не в пацієнта.

Це врятувало йому життя приблизно на два місяці.

Ярина знайшла його через два дні після похорону Валентина. Вони сиділи в «Пузатій хаті» на Хрещатику, серед пенсіонерів і туристів, і Дід їв вареники, і між варениками виклав перед нею три роздруківки.

— Дивись сюди, — сказав він. — Це PUE. Це споживання. Ось піки.

— Дванадцяте березня. Четверте лютого. Двадцять восьме січня.

Ярина дістала телефон і відкрила таблицю. Руки в неї були рівні. Вона за останні тижні навчилася тримати руки рівно.

Дванадцяте березня — Богдан Штейн.

Четверте лютого — Ігор Кравець.

Двадцять восьме січня — Тарас Гнида, 51, Одеса, у неї в колонці стояло «пише сам, любить асемблер, дивак».

Одинадцять піків. Одинадцять смертей. Плюс два — коли Оля читала рев'ю. Плюс один величезний, як гора, — вечір Артема Зайця.

— І от що я тобі скажу, дівчинко. — Дід відсунув тарілку. — Коли модель вчиться, вона жере GPU. Ось так. — Він показав рівну лінію. — Рівно, довго, тупо. А тут… — палець на пік, — тут GPU майже не працює. Тут працює мережа й пам'ять. Воно не вчиться в ці моменти.

— Яро, — сказав він нарешті. — Я стару річ згадав. Двадцять років тому в нас на заводі був майстер, дід Панас, і в нього був верстат. І тільки він на ньому міг працювати. Не тому, що секрет. А тому, що він знав, як цей верстат пахне, коли зараз зламається. Помер Панас — і верстат просто перестав робити деталі. Стояв, крутився, гудів, а деталі виходили криві.

— Твій хлопчик Ковач не збирає інженерів. Він збирає запах.