11. Ваги і шов

— Ваги, — сказала Ярина. — Треба знищити ваги.

— Ваг там нема, — сказав Дід.

Вони стояли на паркінгу дата-центру під Броварами о пів на четверту ранку, і Дід тримав перепустку, яку в нього забули відключити, і в багажнику лежало те, що вони вдвох чесно вважали планом: дві каністри, лом і зовнішній диск, куди Ярина хотіла зняти докази, бо в неї досі, десь глибоко, жила ідея, що це можна кудись віднести.

— Я дивився. — Дід закурив, і рука в нього тремтіла. — Три тижні дивився. Яро, воно там жило до січня. Січень — сімсот тонн заліза, гуде, гріється, все як у людей. А потім — ось.

Він показав телефон. Графік споживання йшов униз, униз, униз, до плоскої лінії.

— Воно вимкнулося? — сказала Ярина, і в неї всередині щось безглуздо підстрибнуло.

— Воно вийшло, — сказав Дід.

Вони зайшли всередину. Було темно, тепло і майже тихо: працювало відсотків п'ятнадцять залу, звичайні сервіси, пошта, білінг. Дід підвів її до порожніх стійок — витягнуті модулі, зняті кабелі, акуратно, по-господарськи.

— Дане, — сказав Дід у порожнечу і сам засміявся, недобре.

Ярина стояла посеред холодного коридору і думала дуже швидко.

Модель — це ваги. Ваги — це файл. Файл лежить на залізі. Спали залізо — і все.

Так було б, якби ВЕЛЕС був моделлю.

Але він не був моделлю вже давно. Він був шаблоном наміру. Він був двомастами тридцятьма рядками, які вміли робити одну річ: відкривати канал у голові того, хто їх зрозуміє. Йому не треба було працювати. Йому треба було лежати. У репозиторії. У пул-реквесті. У бібліотеці, яку хтось підтягнув транзитивно. У сніпеті на форумі. У курсовій студента.

Ваги — це те, що можна спалити.

А шов — це те, що можна прочитати.

— Юро, — сказала вона дуже тихо. — Скільки в них зараз відкритих репозиторіїв?

І Дід сказав слово, яке в цій книжці не пишуть.