Спершу чекаєш, доки тіло озветься. Між наміром поворухнутися й самим рухом завжди минає якась мить. Може, ця просто затяглася.
Пробуєш зігнути пальці правої руки, тоді вдихнути. Навіть якби вдалося, ти б про це не дізналася. Ні тобі натягу шкіри, ні прохолоди в ніздрях, ні навіть тиску в грудях, за яким можна було б упізнати невдалий вдих. Немає відповіді звідти, де має бути тіло. Щойно вперше подумала про нього як про місце.
Пам'ятаєш, як асистентка подала планшет із кнопкою «Згодна». Вона тримала його обома руками, хоча він майже нічого не важив. Тепер віддала б багато, щоб пригадати, на кого вона тоді дивилася, на тебе чи на Морена.
Сама наполягла, що будеш першою. Коли на засіданні комісії знову заговорили про те, що за глибокого охолодження клітини не відновлюються, поклала на стіл журнал із температурою кожного зразка. У старій серії обидва датчики стояли поруч, біля однієї стінки камери. Ти переставила другий і повторила дослід. На мікрознімках після відігрівання вони могли самі побачити, що сталося з клітинами.
Коли взялися складати висновок, секретарка заговорила про доведену безпечність охолодження. На слові «безпечність» ти перебила її й попросила записати, що клітини вдалося відновити. Голова комісії нагадав, що цього разу висновок був на твою користь. Дочекалася, поки секретарка прочитає виправлений рядок уголос.
Коли в журналі траплялося слово «неможливо», шукала, де це перевірили. Щойно дані дозволяли продовжити, у висновках з'являлася нова причина зупинитися. В одному протоколі її вписали від руки: «Наслідки продовження життя виходять за межі компетенції комісії». Обвела слово «компетенції». З усіх причин, які тобі доводилося читати, ця була найближча до тієї, про яку ти здогадувалася. Люди, що підписували висновки, боялися, скільки влади над життям могла б дати їхня робота.
На екрані в коридорі крутили модель розширення Сонця. Червона межа щоразу починала свій шлях із того самого місця, і якщо затриматися біля екрана, можна було дочекатися, поки вона перетне земну орбіту. Біля перетину стояла розрахункова дата. Без анабіозу «Ковчег» не довезе людей до іншої зорі, а рада поки що дала грошей на кілька серій випробувань. На комісії досить було ще одного «неможливо», щоб змарнувати одну з них.
Морен попросив показати, за якої зміни сигналу він має припинити дослід. Позначила межу на графіку. Він пересунув планшет до себе. Кнопка зупинки залишалася на його боці скла.
— Ви згодні? — спитав він на камеру.
Повторила згоду.
Кричиш. Звуку немає, та сигнал на моніторах мусить змінитися. Сама налаштовувала фільтри й знаєш, який вигляд матиме відхилення. Починаєш рахувати, щоб дати їм час його помітити.
Тисяча один. Тисяча два.
За сорок вісім годин випробування метаболізм має впасти до двох відсотків. Після пробудження будуть обстеження й розмова на камеру. Домовилася, що між ними дадуть випити кави. Раз у раз уявляєш тонкий темний обідок чашки й тепло, яке відчує долоня, коли її візьме.
Збиваєшся на трьох тисячах шестистах. За звичного темпу це вже година, якщо тільки не квапилася. Звіритися немає з чим, і починаєш спочатку.
Згодом приходить мамина кухня, і не пам'ятаєш, як її покликала. Праска шипить над вологою тканиною, а сестра сидить на столі, підібгавши під себе ноги. Відкладаєш повернення до рахунку, поки пригадуєш синій обідок чашки, візерунок на рукаві й родимку над маминою бровою.
Над якою?
Повторюєш обличчя, і кожне повторення виходить трохи іншим. Вибираєш найправдоподібніше. Потім лякаєшся: хіба раніше коли-небудь перевіряла себе так довго?
Згодом перестаєш рахувати й починаєш молитися майже без слів. Уявляєш Моренову руку над кнопкою. Одного руху вистачить, щоб знову відчути власні пальці.
Якщо ти там є — розбуди мене.
Морен, мабуть, знову зсунув окуляри на кінчик носа й звіряє графік із записами дослідів на приматах. Сама показувала йому, як відрізнити справжній сигнал від похибки. До протоколу він занесе відхилення від норми, бо на екрані твій крик має саме такий вигляд.
Першим повертається біль, і за ним впізнаєш ліве плече, горло й груди. Не намагаєшся його вгамувати, бо боїшся, що разом із ним зникне місце, де знову почала існувати. Згодом чуєш гул компресора й відчуваєш чужі пальці на зап'ястку.
— Самуело? Якщо чуєте, стисніть руку.
Стискаєш руку й цього разу відчуваєш опір.
— Добре. Не намагайтеся говорити.
З першої спроби тільки шкребе в горлі, та з третьої вдається прошепотіти:
— Скільки?
Морен схиляється так близько, що видно сиву щетину й червоні прожилки в очах. Виявляється, усі ці години він також не спав.
— Дев'ятнадцять годин. Ми перервали достроково.
У звіті, мабуть, так і напише: достроково.
Пробуєш засміятися. У грудях щось рветься, і Морен нахиляється ближче.
— Мені здавалося — рік.
Тільки-но вимовляєш це, він зиркає на монітор біля твого плеча.
— Ви бачили енцефалограму?
— Бачив.
— Відколи?
Його пальці завмирають на краю ліжка, і тобі досить цієї відповіді.
— Показники тіла лишалися в нормі, Самуело. За протоколом ми мусили переконатися…
— Тіло, — кажеш ти.
Він замовкає і підгортає край ковдри біля твоєї руки. Доки він іде до дверей, не дивишся в його бік. Чекаєш, поки двері зачиняться, і тільки тоді знаходиш очима асистентку під лампою біля пульта.
— Не вимикайте.
Вона киває надто швидко, не питаючи чого.
ПРОТОКОЛ ВИПРОБУВАННЯ № H-001 Попередні серії: A-001 — A-412 (ссавці, зокрема примати). Анабіоз тривалістю до 300 діб. Ускладнень не виявлено. На підставі цих серій комісія дозволила одне випробування на людині. Об'єкт: Ліхт Самуела, 26 р., доброволиця, дослідниця програми. Тривалість анабіозу: 19 год 07 хв (перервано достроково). Стан тіла після пробудження: у межах норми. Ушкоджень тканин не виявлено. Стан свідомості: див. додаток 3 (суб'єктивний звіт об'єкта, 41 с.).
Висновок: Після дострокового переривання ушкоджень тіла не виявлено. Суб'єктивний звіт свідчить про тяжкий дистрес. Рекомендую негайно перевірити систему підтримки свідомості. Наступний допуск до випробувань на людині має враховувати ризик, виявлений у H-001.
Ти прокидаєшся, а тіло — ні.
Спершу чекаєш, доки тіло озветься. Між наміром поворухнутися й самим рухом завжди минає якась мить. Може, ця просто затяглася.
Пробуєш зігнути пальці правої руки, тоді вдихнути. Навіть якби вдалося, ти б про це не дізналася. Ні тобі натягу шкіри, ні прохолоди в ніздрях, ні навіть тиску в грудях, за яким можна було б упізнати невдалий вдих. Немає відповіді звідти, де має бути тіло. Щойно вперше подумала про нього як про місце.
Пам'ятаєш, як асистентка подала планшет із кнопкою «Згодна». Вона тримала його обома руками, хоча він майже нічого не важив. Тепер віддала б багато, щоб пригадати, на кого вона тоді дивилася, на тебе чи на Морена.
Сама наполягла, що будеш першою. Коли на засіданні комісії знову заговорили про те, що за глибокого охолодження клітини не відновлюються, поклала на стіл журнал із температурою кожного зразка. У старій серії обидва датчики стояли поруч, біля однієї стінки камери. Ти переставила другий і повторила дослід. На мікрознімках після відігрівання вони могли самі побачити, що сталося з клітинами.
Коли взялися складати висновок, секретарка заговорила про доведену безпечність охолодження. На слові «безпечність» ти перебила її й попросила записати, що клітини вдалося відновити. Голова комісії нагадав, що цього разу висновок був на твою користь. Дочекалася, поки секретарка прочитає виправлений рядок уголос.
Коли в журналі траплялося слово «неможливо», шукала, де це перевірили. Щойно дані дозволяли продовжити, у висновках з'являлася нова причина зупинитися. В одному протоколі її вписали від руки: «Наслідки продовження життя виходять за межі компетенції комісії». Обвела слово «компетенції». З усіх причин, які тобі доводилося читати, ця була найближча до тієї, про яку ти здогадувалася. Люди, що підписували висновки, боялися, скільки влади над життям могла б дати їхня робота.
На екрані в коридорі крутили модель розширення Сонця. Червона межа щоразу починала свій шлях із того самого місця, і якщо затриматися біля екрана, можна було дочекатися, поки вона перетне земну орбіту. Біля перетину стояла розрахункова дата. Без анабіозу «Ковчег» не довезе людей до іншої зорі, а рада поки що дала грошей на кілька серій випробувань. На комісії досить було ще одного «неможливо», щоб змарнувати одну з них.
Морен попросив показати, за якої зміни сигналу він має припинити дослід. Позначила межу на графіку. Він пересунув планшет до себе. Кнопка зупинки залишалася на його боці скла.
— Ви згодні? — спитав він на камеру.
Повторила згоду.
Кричиш. Звуку немає, та сигнал на моніторах мусить змінитися. Сама налаштовувала фільтри й знаєш, який вигляд матиме відхилення. Починаєш рахувати, щоб дати їм час його помітити.
Тисяча один. Тисяча два.
За сорок вісім годин випробування метаболізм має впасти до двох відсотків. Після пробудження будуть обстеження й розмова на камеру. Домовилася, що між ними дадуть випити кави. Раз у раз уявляєш тонкий темний обідок чашки й тепло, яке відчує долоня, коли її візьме.
Збиваєшся на трьох тисячах шестистах. За звичного темпу це вже година, якщо тільки не квапилася. Звіритися немає з чим, і починаєш спочатку.
Згодом приходить мамина кухня, і не пам'ятаєш, як її покликала. Праска шипить над вологою тканиною, а сестра сидить на столі, підібгавши під себе ноги. Відкладаєш повернення до рахунку, поки пригадуєш синій обідок чашки, візерунок на рукаві й родимку над маминою бровою.
Над якою?
Повторюєш обличчя, і кожне повторення виходить трохи іншим. Вибираєш найправдоподібніше. Потім лякаєшся: хіба раніше коли-небудь перевіряла себе так довго?
Згодом перестаєш рахувати й починаєш молитися майже без слів. Уявляєш Моренову руку над кнопкою. Одного руху вистачить, щоб знову відчути власні пальці.
Якщо ти там є — розбуди мене.
Морен, мабуть, знову зсунув окуляри на кінчик носа й звіряє графік із записами дослідів на приматах. Сама показувала йому, як відрізнити справжній сигнал від похибки. До протоколу він занесе відхилення від норми, бо на екрані твій крик має саме такий вигляд.
Першим повертається біль, і за ним впізнаєш ліве плече, горло й груди. Не намагаєшся його вгамувати, бо боїшся, що разом із ним зникне місце, де знову почала існувати. Згодом чуєш гул компресора й відчуваєш чужі пальці на зап'ястку.
— Самуело? Якщо чуєте, стисніть руку.
Стискаєш руку й цього разу відчуваєш опір.
— Добре. Не намагайтеся говорити.
З першої спроби тільки шкребе в горлі, та з третьої вдається прошепотіти:
— Скільки?
Морен схиляється так близько, що видно сиву щетину й червоні прожилки в очах. Виявляється, усі ці години він також не спав.
— Дев'ятнадцять годин. Ми перервали достроково.
У звіті, мабуть, так і напише: достроково.
Пробуєш засміятися. У грудях щось рветься, і Морен нахиляється ближче.
— Мені здавалося — рік.
Тільки-но вимовляєш це, він зиркає на монітор біля твого плеча.
— Ви бачили енцефалограму?
— Бачив.
— Відколи?
Його пальці завмирають на краю ліжка, і тобі досить цієї відповіді.
— Показники тіла лишалися в нормі, Самуело. За протоколом ми мусили переконатися…
— Тіло, — кажеш ти.
Він замовкає і підгортає край ковдри біля твоєї руки. Доки він іде до дверей, не дивишся в його бік. Чекаєш, поки двері зачиняться, і тільки тоді знаходиш очима асистентку під лампою біля пульта.
— Не вимикайте.
Вона киває надто швидко, не питаючи чого.
ПРОТОКОЛ ВИПРОБУВАННЯ № H-001 Попередні серії: A-001 — A-412 (ссавці, зокрема примати). Анабіоз тривалістю до 300 діб. Ускладнень не виявлено. На підставі цих серій комісія дозволила одне випробування на людині. Об'єкт: Ліхт Самуела, 26 р., доброволиця, дослідниця програми. Тривалість анабіозу: 19 год 07 хв (перервано достроково). Стан тіла після пробудження: у межах норми. Ушкоджень тканин не виявлено. Стан свідомості: див. додаток 3 (суб'єктивний звіт об'єкта, 41 с.).
Висновок: Після дострокового переривання ушкоджень тіла не виявлено. Суб'єктивний звіт свідчить про тяжкий дистрес. Рекомендую негайно перевірити систему підтримки свідомості. Наступний допуск до випробувань на людині має враховувати ризик, виявлений у H-001.
Керівник програми: д-р Е. Морен