Листопад 2021-го, Київ. Молодий слідчий СБУ Остап Коваль отримує справу кол-центру з наказом взяти трьох і не більше — і вписує в рапорт четвертого, невстановленого. Так у його житті зʼявляється Артур, айтішник, який роками живе під чужим іменем, і генерал з пʼятого поверху, який завжди каже «це добре». Одинадцять справ: Вишгородська ікона в Третьяковці, одеський годинникар, архів, що згорів порожнім, фізик у селі під окупацією. У кожній хтось у Києві дає правильний наказ саме тоді, коли він вигідний ворогу. Політичний детектив про зраду, що складається лише з добрих справ.
18+: ненормативна лексика, насильство, сцени війни та полону, російськомовні репліки персонажів. Обсяг — близько 147 тис. слів, 11 глав; кожна глава — окрема справа з наскрізною лінією, тож читати можна поглавно. Мова й структура вже відредаговані. Спершу надішлю 2–3 глави, якщо зайде — решту. Охоче прочитаю ваш текст у відповідь.
На що звернути увагу
Погляд читача детективів: де вас зачепило і де стало нудно; кого й коли ви запідозрили і чи чесна розгадка; де заплуталися в іменах, датах, хто є хто; чи вірите Ковалеві й Артурові як живим людям; чи хочеться читати наступну главу.
Привіт. Прочтала 1 главу. На першій сторінці розгубилася, а потім зайшло. Не можу сказати що конкретно чіпляє, але загалом цікаво, конкретно (речення короткі й точні), читати хочеться. І це враховуючи, що айтішники мені незрозумілі, а органи - нудні. Діалоги яскраві, одразу відчуваєш продажність та підлість. Дещо бентежили відверті матюки, але то таке... А ще, подібна діяльність сама по собі ница, тому ссилка на рашу для мене була зайвою.
Остапу вірю, Артура не зовсім зрозуміла, але ж він айтішник (вони мені незрозумілі). Тому коли у фіналі він "розчинився" мені сподобалося.
Ну, це вам моя думка. Читаю далі.
Л
Лана-Світлана
Прочитала "Колишній політик". Сюжет не надзвичайний, але більш структурований, ніж у попередніх главах. Зав'язується одразу (можна було і без кабінетної сцени), розвивається поступово. Не смикаєтсья, не напрягає, дає подумати, прийняти участь у розслідуванні.
Персонажі цікаві, яскраві, послідовні, а значить справжні. Смоленський настільки самовпевнений, що навіть фатальні слова говорить буденно. Гончарук не продажний, а просто заручник обставин, тому, навіть, змінивши свідчення, виглядає пристойно. Експертка подана точно, зрозуміло, що професіонал. А от Маргарита... ніяка, така сіра, що я про неї згадала аж у фіналі.
І знову ці обривчасті діалоги, одне, два слова."Це все- сказав він. Це все -сказав я." Такі діалоги не працюють на сюжет, перспективи немає, настрій незрозумілий. Діалог з Маргаритою про її роботу клоуном взагалі нічого не дав. І є один абзац, в якому речення починаються (пишу дослівно)
"Він спитав.... Я сказав... Він сказав... Я сказав..." Ну, що це?
Фінал з манжетою мені незрозумілий. Можливо був натяк раніше? Але, якщо я пропустила, то натяк слабкий. Але Коваль фінал врятував. Фатально, сумно, але емоційно. Після нього продовжуєш думати.
Обговорення
Коментарі