Рецензія на роман
Погані гени
Перейти до творуЗа цей твір я взялася через жанр, сетинг та анотацію. Сама ідея надприродного в дитячому будинку мене привабила, тому я майже без вагань залишила заявку на читання. Твір доволі швидко занурює у свою атмосферу, оточення виглядає переконливо й не дозволяє забути, що події відбуваються далеко не в найблагополучнішому місці. Також у сюжеті є чимало вдалих і цікавих рішень, як-от стосунки Наді з деякими другорядними персонажами.
Попри цікаву задумку, її реалізація поки що здається мені нерівномірною. Найчастіше саме оповідь не дотягує до потенціалу задуму. Зараз рукопис, як мені здається, перебуває на стадії робочої версії, і не тому, що він не завершений, а через сам стан тексту. Трапляються дрібні одруківки та граматичні помилки, замість дефіса дуже часто стоїть коротке тире. Уваги також потребують деякі діалоги: іноді репліки одного персонажа, що йдуть поспіль, розділені без жодної дії чи опису між ними.
Продовжуючи тему діалогів, у них дуже багато пояснень і дуже мало дій. Персонажі частіше просто «ніяковіють» і «засмучуються», ніж роблять щось, що відповідало б цим емоціям. Хотілося б мати більше можливостей самостійно інтерпретувати поведінку та звички героїв, а не покладатися виключно на запропоновані авторкою пояснення.
Із теми діалогів логічно випливає наступна — самі персонажі. Про Надю мені вдалося більш-менш детально написати в коментарях до оцінки, однак тут хотілося б більше уваги приділити другорядним героям. Їх у творі дуже багато, авторка дбайливо дала кожному ім'я, а декому навіть передісторію. Проте, на жаль, кількість персонажів не зовсім відповідає якості їхнього розкриття впродовж сюжету.
Макс не залишає після себе особливого враження, окрім образу дитини, якій Надя спочатку постійно ставить запитання. Альбінос і Рок теж майже не запам'ятовуються, хоча й доволі часто з'являються в сюжеті. Їм бракує виразних рис характеру та контексту, який допоміг би читачеві краще їх зрозуміти, а періодична поява цих персонажів особливої ясності не додає. Припускаю, що вони отримають свій розвиток пізніше, як це сталося з Євою та Сабіною, проте зараз хлопці фігурують у сюжеті значно частіше за дівчат.
Реакції персонажів іноді здаються психологічно непереконливими. Тут хочу повернутися до розмови з Максом після пробудження Наді в медпункті. Хлопчик ледь не плаче, але після того, як його заспокоюють черговою фразою, майже миттєво опановує себе.
Щодо самої Наді, то текст прагне переконати нас у тому, що вона впевнена в собі та надзвичайно дотепна на тлі інших. І розмовляє вона найчастіше саме так: лестить, трохи прибріхує, грає словами, іноді зухвало відповідає. Проте її поведінка практично не змінюється залежно від співрозмовника чи ситуації, через що мимоволі починаєш сприймати її не як упевнену в собі людину, а як самовпевнену, а подекуди навіть дещо нерозсудливу.
Текст рідко дає зрозуміти, чи усвідомлює вона небезпеку, звідки взагалі береться ця впевненість, чи розуміє вона можливі наслідки власних вчинків і чи замислюється над тим, що говорить. Складається враження, ніби Надя не перемістилася в тіло одинадцятирічної дівчинки, а просто одинадцятирічна дівчинка раптом почала розмовляти як доросла Надя, і сюжет часто не чинить їй достатнього опору.
Хотілося б бачити перешкоди, конфлікти, справжню загрозу. У деяких сценах це справді відчувається, проте подальші наслідки не завжди виправдовують створену напругу. Я не хочу цим сказати, що все це погано і Надю обов'язково потрібно карати за її вчинки. Просто бракує контексту та пояснення того, як їй вдалося вчинити саме так, чим вона керувалася та як це вплинуло на оточення.
Текст навіть намагається звернути на це увагу: «Що не ідея — то атас, Надю», але відбувається це лише ближче до другої половини твору.
Тобто ось що я хочу підкреслити: як читачка я сприймаю її вчинки інакше, ніж ви, можливо, хотіли б. Без достатнього контексту, розкриття характеру та внутрішніх роздумів складається враження дещо грубуватої та нахабної Наді, якій просто неймовірно щастить.
Тепер щодо сюжету. У ньому є потенційно сильні (і по-справжньому сильні теж!) сцени. Серед тих, що особливо запам'яталися, хочу виділити перший візит до директорки.
Проте є й сцени, у яких цей потенціал так і залишився нереалізованим. Перша сцена в душі, сцена, де директорка відчитує Надю в актовій залі, сцени першої їжі після тривалого голоду (як після пробудження в медпункті, так і після того, як її замкнули в підвалі). Друга сцена з їжею виявилася кращою за першу, проте мені все одно здається, що її можна було б відчути глибше та переконливіше.
Зворушливі моменти в сюжеті теж є, однак їх доволі мало, і часом вони здаються поверховими. Наприклад, сцена, коли Єва підказала слово, яке Надя ніяк не могла згадати під час заняття хору. Мені здається, Надя як подруга цілком могла б подякувати їй або хоча б здивуватися, що Єва знає це слово. Місцями мені бракує емоційного відгуку Наді на людей, які її оточують.
Водночас деякі сцени здалися мені затягнутими. Яскравим прикладом є урок англійської: Надю викликали відповідати, вона дала досить ґрунтовну відповідь і потішила вчительку, проте майже відразу та знову викликала її через розмови з Максом. Після цього відбувся ще один доволі тривалий діалог, який, на мій погляд, не був настільки необхідним для оповіді.
Продовжуючи тему сюжету, не можу не торкнутися ще однієї проблеми, яка випливає з попередніх зауважень. Деякі сюжетні лінії залишають відчуття незавершеності. Детальніше я вже розкрила цю думку в окремих коментарях до оцінок.
Підсумовуючи, хочу сказати, що сам твір мені сподобався і я не відчувала, ніби змушую себе продовжувати читання. Ближче до другої половини слабких моментів стає значно менше, що свідчить про дуже позитивну динаміку! Проте, попри це, на мій погляд, твір поки що залишається дещо сирим і потребує доопрацювання.
Оцінювання
Свіжість ідеї
5/5Сама ідея мене зацікавила — саме тому я й обрала цей твір. Вона справді цікава, оригінальна та доволі свіжа.
Сюжет
3/5Сюжет послідовний. Настільки, що в ньому практично немає відгалужень. Перша половина книги більше нагадує квест-кімнату для Наді, яку вона намагається пройти. Деякі сцени ніби існують лише для того, щоб перейти до наступних. Сюжет майже не чинить опору головній героїні, а навпаки, повністю підлаштовується під неї. Деякі сюжетні лінії залишають в мене відчуття незавершеності. Наприклад, пошуки телефону: Надя дізналася, що її справжнє тіло перебуває в лікарні, але так і не зрозуміло, чому вона забула про це, чому майже ніяк не відреагувала на цю новину та чому більше не намагалася зателефонувати.
Світ і лор
5/52004 рік, дитячий будинок, у якому директорка має надмірну владу. Описані події та обставини виглядають досить правдоподібно, усе зрозуміло й легко уявити.
Стиль
2/5Стиль авторки може здатися дещо сухим, проте в контексті жанру я не вважаю це недоліком. Значно більше мене бентежить нерівномірний розподіл художньої уваги: побут і одяг описуються детальніше та виразніше, ніж емоції, думки й внутрішній стан персонажів. Оповідь місцями більше нагадує переказ подій, ніж їхнє художнє зображення. Авторка часто прямо пояснює емоції, наміри та риси характеру героїв, не залишаючи читачеві простору для самостійної інтерпретації. При цьому описані емоції іноді не мають ані зовнішнього прояву в поведінці персонажів, ані достатнього підґрунтя в їхніх характерах чи контексті ситуації.
Темп
2/5У першій половині книги авторка дуже поспішає. Мені бракувало не стільки детальніших описів оточення, скільки часу, проведеного в тій чи іншій сцені. Показовою для мене стала сцена в душі, де Надю миє вихователька. Сцена неприємна, сама її задумка мені подобається. Проте сцена минає надто швидко, не даючи мені як читачці повною мірою відчути приниження, яке переживає героїня. До того ж надалі цей випадок майже не знаходить відображення в її думках чи поведінці. Ближче до кінця темп вирівнюється. Наприклад, сцена, де Надя навчає інших дітей ораторського мистецтва, досить довга через велику кількість залучених персонажів, хоча, на мій суб'єктивний погляд, такої тривалості вона не потребувала. Утім, наприкінці опублікованого фрагмента оповідь стає спокійнішою та розміренішою.
Логічні розриви
4/5Серйозних логічних помилок у тексті я майже не помітила. Найбільше запам’ятався момент, коли мати Наді впізнала її голос телефоном, хоча ми точно знаємо, що Надя розмовляє голосом Віти. Це можна було б пояснити елементами містичного реалізму, але в такому разі хотілося б чіткішого опису цього моменту.
Персонажі
2/5Насамперед хочу відзначити Надю. Її образ не зовсім відповідає тому, якою, здається, авторка прагне її показати: розумною, впевненою та дотепною. Про ці риси нам переважно повідомляють, а не дають побачити їх у вчинках і діалогах. Реакції Наді майже не змінюються залежно від обставин чи співрозмовника. У тілі одинадцятирічної дівчинки вона пропонує спонсорам анонімне опитування, ніби не зважаючи на небезпеку з боку вихователів, які застосовують насильство. Навіть коли вона усвідомлює ризики, це не впливає на її рішення. Бракує внутрішніх мотивів, які пояснили б таку поведінку. У першій половині другорядні герої здаються радше функціями сюжету. Макс часто потрібен лише для запитань, а не сприймається як самостійний персонаж. Згодом персонажі стають цікавішими й різноманітнішими. Особливо запам’яталася Єва, яка побачила в Наді ангела, посланого мамою: дуже зворушливий момент.
Діалоги
1/5На мій погляд, діалоги — одна з найслабших сторін твору. Часто вони існують радше для того, щоб підкреслити впевненість Наді, ніж для розкриття персонажів. За сюжетом Надя — психологиня, яка працює з дітьми, проте з її реплік це важко зрозуміти. Вона сама нагадує вихованцям про втрату батьків, часом ніби забуває, у яких обставинах вони живуть, і навіть після рішення допомогти їм не завжди виявляє належну чуйність. Показовий приклад — розмова із Сабіною: почувши її історію про батьків із наркотичною залежністю, Надя реагує досить шаблонно й запитує: «То тебе сюди опіка привезла?», хоча вже бачила, наскільки болісні для дітей такі теми. Подібне враження залишили розмови з Максом та Євою. До того ж багатьом героям бракує індивідуальної манери мовлення: їхні репліки звучать схоже, а результат розмов часто легко передбачити, через що діалоги втрачають напругу та цікавість.
Емоційна реакція
2/5Емоційний відгук від твору в мене вийшов нерівномірним. У сюжеті чимало ситуацій, здатних сильно зачепити читача, проте часто мені бракувало можливості прожити їх разом із героями. Наприклад, сцена приниження в душі або розмова Макса про матір мають великий емоційний потенціал, але оповідь надто швидко рухається далі, а реакції персонажів не завжди дозволяють відчути вагу пережитого. Так само довгоочікуваний дзвінок Наді матері не приніс очікуваної емоційної розрядки. Водночас у творі є моменти, які мене щиро зворушили. Особливо запам'яталася історія Єви, яка побачила в Наді ангела, посланого мамою. Сподобалися також сцена стрижки в підвалі та напружене протистояння Наді з директоркою. Загалом мені бракувало не драматичних подій, а уваги до переживань героїв та емоційних наслідків того, що з ними відбувається.