Обкладинка «Погані гени»
МістикаРоман

Погані гени

Автор: Крістіна Євтушенко

Тридцятирічна нейропсихологиня після ножового поранення опиняється у тілі дванадцятирічної вихованки дитячого будинку у 2004 році. Там їй доводиться виживати в жорстоких умовах і шукати спосіб повернутись назад у своє тіло і час.

Слів
42 060
Знаків
258 529
Взаємодія
Безкоштовно
Доступ
За дозволом

Про твір

Жанри

Містика, Психологічний трилер, Магічний реалізм, Драма

Потрібна допомога

Альфа-рідинг, Бета-рідинг

Особливі примітки

Важливо оцінити реалістичність побуту, правил проживання в дитячому будинку. Тому бажано, щоб у бета-рідера був досвід проживання в інтернаті або досвід вчителювання там. Якщо такого немає, то тоді завдання інакші - логіка вчинків, зрозумілість сюжету, влучність підібраних імен, наявність динаміки, емоційний зв'язок з персонажами.

На що звернути увагу

Чи чіпляє історія? Чи занурюєтесь в атмосферу? Чи запам'ятовуються персонажі? Чи зрозуміло пояснюються навчальні моменти з нейропсихології та мистецтва? Чи виникає бажання розгадати, чому героїня опинилася там?

Навігація

Зміст

  1. Перші 116 сторінок

Думки рідерів

Рецензії на твір

2

Рецензія на роман

Погані гени

Рецензент: камиш

За цей твір я взялася через жанр, сетинг та анотацію. Сама ідея надприродного в дитячому будинку мене привабила, тому я майже без вагань залишила заявку на читання. Твір доволі швидко занурює у свою атмосферу, оточення виглядає переконливо й не дозволяє забути, що події відбуваються далеко не в найблагополучнішому місці. Також у сюжеті є чимало вдалих і цікавих рішень, як-от стосунки Наді з деякими другорядними персонажами. Попри цікаву задумку, її реалізація поки що здається мені нерівномірною. Найчастіше саме оповідь не дотягує до потенціалу задуму. Зараз рукопис, як мені здається, перебуває на стадії робочої версії, і не тому, що він не завершений, а через сам стан тексту. Трапляються дрібні одруківки та граматичні помилки, замість дефіса дуже часто стоїть коротке тире. Уваги також потребують деякі діалоги: іноді репліки одного персонажа, що йдуть поспіль, розділені без жодної дії чи опису між ними. Продовжуючи тему діалогів, у них дуже багато пояснень і дуже мало дій. Персонажі частіше просто «ніяковіють» і «засмучуються», ніж роблять щось, що відповідало б цим емоціям. Хотілося б мати більше можливостей самостійно інтерпретувати поведінку та звички героїв, а не покладатися виключно на запропоновані авторкою пояснення. Із теми діалогів логічно випливає наступна — самі персонажі. Про Надю мені вдалося більш-менш детально написати в коментарях до оцінки, однак тут хотілося б більше уваги приділити другорядним героям. Їх у творі дуже багато, авторка дбайливо дала кожному ім'я, а декому навіть передісторію. Проте, на жаль, кількість персонажів не зовсім відповідає якості їхнього розкриття впродовж сюжету. Макс не залишає після себе особливого враження, окрім образу дитини, якій Надя спочатку постійно ставить запитання. Альбінос і Рок теж майже не запам'ятовуються, хоча й доволі часто з'являються в сюжеті. Їм бракує виразних рис характеру та контексту, який допоміг би читачеві краще їх зрозуміти, а періодична поява цих персонажів особливої ясності не додає. Припускаю, що вони отримають свій розвиток пізніше, як це сталося з Євою та Сабіною, проте зараз хлопці фігурують у сюжеті значно частіше за дівчат. Реакції персонажів іноді здаються психологічно непереконливими. Тут хочу повернутися до розмови з Максом після пробудження Наді в медпункті. Хлопчик ледь не плаче, але після того, як його заспокоюють черговою фразою, майже миттєво опановує себе. Щодо самої Наді, то текст прагне переконати нас у тому, що вона впевнена в собі та надзвичайно дотепна на тлі інших. І розмовляє вона найчастіше саме так: лестить, трохи прибріхує, грає словами, іноді зухвало відповідає. Проте її поведінка практично не змінюється залежно від співрозмовника чи ситуації, через що мимоволі починаєш сприймати її не як упевнену в собі людину, а як самовпевнену, а подекуди навіть дещо нерозсудливу. Текст рідко дає зрозуміти, чи усвідомлює вона небезпеку, звідки взагалі береться ця впевненість, чи розуміє вона можливі наслідки власних вчинків і чи замислюється над тим, що говорить. Складається враження, ніби Надя не перемістилася в тіло одинадцятирічної дівчинки, а просто одинадцятирічна дівчинка раптом почала розмовляти як доросла Надя, і сюжет часто не чинить їй достатнього опору. Хотілося б бачити перешкоди, конфлікти, справжню загрозу. У деяких сценах це справді відчувається, проте подальші наслідки не завжди виправдовують створену напругу. Я не хочу цим сказати, що все це погано і Надю обов'язково потрібно карати за її вчинки. Просто бракує контексту та пояснення того, як їй вдалося вчинити саме так, чим вона керувалася та як це вплинуло на оточення. Текст навіть намагається звернути на це увагу: «Що не ідея — то атас, Надю», але відбувається це лише ближче до другої половини твору. Тобто ось що я хочу підкреслити: як читачка я сприймаю її вчинки інакше, ніж ви, можливо, хотіли б. Без достатнього контексту, розкриття характеру та внутрішніх роздумів складається враження дещо грубуватої та нахабної Наді, якій просто неймовірно щастить. Тепер щодо сюжету. У ньому є потенційно сильні (і по-справжньому сильні теж!) сцени. Серед тих, що особливо запам'яталися, хочу виділити перший візит до директорки. Проте є й сцени, у яких цей потенціал так і залишився нереалізованим. Перша сцена в душі, сцена, де директорка відчитує Надю в актовій залі, сцени першої їжі після тривалого голоду (як після пробудження в медпункті, так і після того, як її замкнули в підвалі). Друга сцена з їжею виявилася кращою за першу, проте мені все одно здається, що її можна було б відчути глибше та переконливіше. Зворушливі моменти в сюжеті теж є, однак їх доволі мало, і часом вони здаються поверховими. Наприклад, сцена, коли Єва підказала слово, яке Надя ніяк не могла згадати під час заняття хору. Мені здається, Надя як подруга цілком могла б подякувати їй або хоча б здивуватися, що Єва знає це слово. Місцями мені бракує емоційного відгуку Наді на людей, які її оточують. Водночас деякі сцени здалися мені затягнутими. Яскравим прикладом є урок англійської: Надю викликали відповідати, вона дала досить ґрунтовну відповідь і потішила вчительку, проте майже відразу та знову викликала її через розмови з Максом. Після цього відбувся ще один доволі тривалий діалог, який, на мій погляд, не був настільки необхідним для оповіді. Продовжуючи тему сюжету, не можу не торкнутися ще однієї проблеми, яка випливає з попередніх зауважень. Деякі сюжетні лінії залишають відчуття незавершеності. Детальніше я вже розкрила цю думку в окремих коментарях до оцінок. Підсумовуючи, хочу сказати, що сам твір мені сподобався і я не відчувала, ніби змушую себе продовжувати читання. Ближче до другої половини слабких моментів стає значно менше, що свідчить про дуже позитивну динаміку! Проте, попри це, на мій погляд, твір поки що залишається дещо сирим і потребує доопрацювання.

Рецензія на роман

Погані гени

Рецензент: Світлана

Загальне враження від твору позитивне, сюжет динамічний, викликає бажання читати далі, дізнатись, що далі. Немає відчуття, що стрибаєш між розділами і втрачаєш суть, все логічно завершується і починається далі. Щодо реалістичних та нереалістичних моментів я описую нижче детальніше. Якщо підсумувати, найменше я повірила саме в головну героїню. Про це багато писала нижче. Трошки менше у вихователей. Про це не уточнювала нижче, напишу тут - їх реакція на "дорослі" слова Віти, її "огризання", "лесть", була не завжди правдоподібною. Як приклад, коли дівчата прийшли до вчителя малювання і Надя почала йому лестити, він миттєво зашарівся та зніяковів. Як на мене більш реалістична реакція була би шоком почути такі слова від дитини, потім ще якісь емоції. А не бути таким наївним. Як і бібліотекарка, наприклад. Та і загалом маніпуляції Наді вихователями мені були місцями дуже награними та нереалістичними. Також писала про сюжет, що події в сиротинці так захопили всю увагу, що нічого не дізнались про те, чому Надя опинилась там, що сталось з Вітою, що сталось з Надьою під час чи до автокатастрофи, з її батьками, чому саме ті роки, чому подорож між роками, чому саме цей сиротинець, чому саме Віта. Також не вистачало опису персонажів - я так і не змогла уявити собі повноцінно як же ж виглядали діти, вихователі, та і загалом всі персонажі. Ось, наприклад, як нас познайомили з Вітою: У дзеркалі на Надю дивилась надмірно худа дівчинка років одинадцяти. Світло русе коротке волосся незрозумілого фасону. Деталі обличчя, який одяг, взуття, де синяки були, якісь інші деталі. То саме про інших дітей щось окрім їх зросту та віку. Навіть зачіски не у всіх описані)) Також хотілось би більше опису динамічних сцен. Наприклад: Коли грабіжник пирнув ножем Надію: Надя відчула сильний пекучий біль у животі і впала від удару прямо у калюжу - тут було би класно додати більше опису що відчуває людина, яку вдарили ножем? Просто пекучий біль? І все? Момент коли Віту вдарили по голові. Вона пішла попросила таблетку і повернулась до звичного життя, звичної поведінки. Як же, вдарили, це ж має викликати злість, гнів, сум, будь яку емоцію. А цей момент був описаний так, ніби це рядова річ і ніяких емоцій ніхто не відчув з цього приводу. Загалом Віта постає як не дуже емоційна людина, через це важко проникнутись нею. Невеличкі придирки до логічності тексту: Яке дурне слово! Забудь його. Ще й російське ... Нічого, ми це виправимо. Почнемо читати вголос, і заговориш, як я зараз. - але до того Надя не говорила чистою українською, багато в діалогах у всіх було суржику різного, і не те шоб сильно її мова відрізнялась від мови інших (окрім дорослості) Був момент у тексті: Можу записати до психіатра на прийом. — Може, краще до дитячого психолога? - чому краще? Тут я не зрозуміла) Чи зрозуміло пояснюються навчальні моменти з нейропсихології та мистецтва? - чесно не дуже, але гадаю це якось пов'язано з тим, що ми взагалі в сюжеті не заглиблюємось в поняття нейропсихології, наприклад, в життя Наді як дорослої. А просто діалоги з донесенням інформації як від заучки, не особливо змушують зацікавитись. Були цікаві моменти коли Надя, наприклад, готувала однокласника/ів до доповіді і давала їм різні вправи, я так розумію оце ці нейропсихологічні вправи. Або коли вони їх обговорювали з викладачкою музики. Але воно так було дуже подано з боку заумності Наді, що я якось не зацікавилась, а навпаки хотілось швидше прогорнути. А потім подумала що блін, це ж цікаво.. але хотілось би в легшій цікавішій манері) бо розумні важкі терміни з вуст дитини хотілось би чути у полегшеному вигляді як для дітей, щоб вони розуміли. В мене були сумніви ,що ті діти могли зрозуміти сказане. Маленький моментик, в тексті згадуються повні імена персонажів, а також скорочення та клички для деяких. Але були місця, де, наприклад, ми знаємо хлопців Рока та Альбіноса, але потім в тексті їх називають повним іменем, потім знов Роком і Альбіносом. Незрозуміло чому так. Шостий клас розмістився у другому ряду, але Сабіна Пивоварова, Женя Рокосовський та Ярослав Мухарін сіли поруч з восьмим класом, - наприклад, ось тут Стосовно імен - ну я вважаю, тут обирати автору. Звісно, що багато імен чи прізвищ викликають якісь емоції, бо вони знайомі, як от Пивоваров Добкін. В цілому імена дітей мабуть реалістичні як для 2004 року. Єдине що в мене викликало сумнів - це імена вихователей. Здавались вони ну дуже "заморськими". Можливо це моє таке сприйняття, може в 2004 році таких було багато) тож тут мені все ок. Загалом це дуже цікаво було читати, я би дуже хотіла дізнатися, що далі. Я так поринала в історію, що мені не хотілося думати самій і генерувати ідеї, що могло статися, мені було цікаво слідкувати за сюжетом, яким мене вели. Я не відчула себе втомленою від дуже великих розділів. Дякую вам за довіру! Щиро думаю, що у вас талант і бажаю, щоб ви змогли втілити у реальність все, що забажаєте!

Реакції читачів

Оцініть твір як звичайний читач.

Увійдіть або зареєструйтеся, щоб залишити реакцію.

Обговорення

Коментарі

0

Коментарів ще немає. Почніть розмову.

Спільнота Чорнетки

Спілкування. Питання. Пропозиції

Доєднуйся до телеграм-спільноти Чорнетки, обговорюй ідеї, шукай бета-рідерів, ділись досвідом і ставай частиною авторського ком’юніті.

Доєднатися