Рецензія на роман

Погані гени

Рецензент
Світлана
Автор твору
Крістіна Євтушенко
Опубліковано
Перейти до твору

Загальне враження від твору позитивне, сюжет динамічний, викликає бажання читати далі, дізнатись, що далі. Немає відчуття, що стрибаєш між розділами і втрачаєш суть, все логічно завершується і починається далі. Щодо реалістичних та нереалістичних моментів я описую нижче детальніше. Якщо підсумувати, найменше я повірила саме в головну героїню. Про це багато писала нижче. Трошки менше у вихователей. Про це не уточнювала нижче, напишу тут - їх реакція на "дорослі" слова Віти, її "огризання", "лесть", була не завжди правдоподібною. Як приклад, коли дівчата прийшли до вчителя малювання і Надя почала йому лестити, він миттєво зашарівся та зніяковів. Як на мене більш реалістична реакція була би шоком почути такі слова від дитини, потім ще якісь емоції. А не бути таким наївним. Як і бібліотекарка, наприклад. Та і загалом маніпуляції Наді вихователями мені були місцями дуже награними та нереалістичними. Також писала про сюжет, що події в сиротинці так захопили всю увагу, що нічого не дізнались про те, чому Надя опинилась там, що сталось з Вітою, що сталось з Надьою під час чи до автокатастрофи, з її батьками, чому саме ті роки, чому подорож між роками, чому саме цей сиротинець, чому саме Віта.

Також не вистачало опису персонажів - я так і не змогла уявити собі повноцінно як же ж виглядали діти, вихователі, та і загалом всі персонажі. Ось, наприклад, як нас познайомили з Вітою: У дзеркалі на Надю дивилась надмірно худа дівчинка років одинадцяти. Світло русе коротке волосся незрозумілого фасону.

Деталі обличчя, який одяг, взуття, де синяки були, якісь інші деталі. То саме про інших дітей щось окрім їх зросту та віку. Навіть зачіски не у всіх описані))

Також хотілось би більше опису динамічних сцен. Наприклад:

Коли грабіжник пирнув ножем Надію: Надя відчула сильний пекучий біль у животі і впала від удару прямо у калюжу - тут було би класно додати більше опису що відчуває людина, яку вдарили ножем? Просто пекучий біль? І все?

Момент коли Віту вдарили по голові. Вона пішла попросила таблетку і повернулась до звичного життя, звичної поведінки. Як же, вдарили, це ж має викликати злість, гнів, сум, будь яку емоцію. А цей момент був описаний так, ніби це рядова річ і ніяких емоцій ніхто не відчув з цього приводу. Загалом Віта постає як не дуже емоційна людина, через це важко проникнутись нею.

Невеличкі придирки до логічності тексту:

Яке дурне слово! Забудь його. Ще й російське ... Нічого, ми це виправимо. Почнемо читати вголос, і заговориш, як я зараз. - але до того Надя не говорила чистою українською, багато в діалогах у всіх було суржику різного, і не те шоб сильно її мова відрізнялась від мови інших (окрім дорослості)

Був момент у тексті:

Можу записати до психіатра на прийом. — Може, краще до дитячого психолога? - чому краще? Тут я не зрозуміла)

Чи зрозуміло пояснюються навчальні моменти з нейропсихології та мистецтва? - чесно не дуже, але гадаю це якось пов'язано з тим, що ми взагалі в сюжеті не заглиблюємось в поняття нейропсихології, наприклад, в життя Наді як дорослої. А просто діалоги з донесенням інформації як від заучки, не особливо змушують зацікавитись. Були цікаві моменти коли Надя, наприклад, готувала однокласника/ів до доповіді і давала їм різні вправи, я так розумію оце ці нейропсихологічні вправи. Або коли вони їх обговорювали з викладачкою музики. Але воно так було дуже подано з боку заумності Наді, що я якось не зацікавилась, а навпаки хотілось швидше прогорнути. А потім подумала що блін, це ж цікаво.. але хотілось би в легшій цікавішій манері) бо розумні важкі терміни з вуст дитини хотілось би чути у полегшеному вигляді як для дітей, щоб вони розуміли. В мене були сумніви ,що ті діти могли зрозуміти сказане.

Маленький моментик, в тексті згадуються повні імена персонажів, а також скорочення та клички для деяких. Але були місця, де, наприклад, ми знаємо хлопців Рока та Альбіноса, але потім в тексті їх називають повним іменем, потім знов Роком і Альбіносом. Незрозуміло чому так.

Шостий клас розмістився у другому ряду, але Сабіна Пивоварова, Женя Рокосовський та Ярослав Мухарін сіли поруч з восьмим класом, - наприклад, ось тут

Стосовно імен - ну я вважаю, тут обирати автору. Звісно, що багато імен чи прізвищ викликають якісь емоції, бо вони знайомі, як от Пивоваров Добкін. В цілому імена дітей мабуть реалістичні як для 2004 року. Єдине що в мене викликало сумнів - це імена вихователей. Здавались вони ну дуже "заморськими". Можливо це моє таке сприйняття, може в 2004 році таких було багато) тож тут мені все ок.

Загалом це дуже цікаво було читати, я би дуже хотіла дізнатися, що далі. Я так поринала в історію, що мені не хотілося думати самій і генерувати ідеї, що могло статися, мені було цікаво слідкувати за сюжетом, яким мене вели. Я не відчула себе втомленою від дуже великих розділів. Дякую вам за довіру! Щиро думаю, що у вас талант і бажаю, щоб ви змогли втілити у реальність все, що забажаєте!

Оцінювання

Свіжість ідеї

4/5

Хоч і сама ідея перенесення в інше тіло абсолютно не нове, доволі цікава ідея перенесення саме в такому форматі - старша жінка у тіло дитини, з майбутнього в минуле, при тому всьому є щось спільне між професією та місцем, де жила Віта.

Сюжет

4/5

Сюжет доволі динамічно набирає обертів, тримає напругу та увагу, хочеться дізнатись "що ж там далі". З того, чого не вистачає: за розвитком подій у сиротинці ми нічого як читачі не дізнаємося, що стало причиною перенесення Наді у тіло Віти, і вся ця частина історії ніби зовсім не розвивалась за ті 116 сторінок, що я прочитала. Нічого про саму Надю як про персонажа дорослого, ми мало що про неї знаємо насправді, окрім того що вона нейропсихологиня, що вона освідчена та розумна, про автокатастрофу. Але загалом впродовж всього тексту складалось враження, що я нічого про неї не знаю. Можливо, звідси випливає недовіра до персонажа. Надія - єдиний персонаж, якій я прям не могла повірити. Для мене вона була не переконливою. Її лесть вчителям та вихователям була настільки награною, що я не вірила в те, що це взагалі могло би спрацювати на когось. Чого я би очікувала тут - щоб автор мене здивував і ця лесть була по справжньому незвичайною, неочікуваною, шокуючою.

Світ і лор

4/5

Загалом описала в графі сюжету. Послідовність подій в сиротинці розвивалась добре, але усе інше поза ним, практично не розвивалось. Достовірність - в інших дітей я повірила, вони справді різні, залякані, неосвідчені, з різними життєвими обставинами. Трошки менше повірила у вихователей та вчителів. Незважаючи на реалістичність жорстокості, місця, де Віті/Наді вдавалось ставити всіх на місце практично завжди виглядало більш ніж нереальним. От коли вона отримала по голові, це хоч і було жорстоко, та це було дуже реалістично і приземлено. Тут навіть хотілось би щоб це підсвітилось більше, бо знову ж таки Надя/Віта після того випила таблетку від голови і побігла далі геройствувати. А як же те що її травмували? А як вона почувалась потім? Чому вона не змінила підхід до спілкування і взаємодії з вихователями а продовжила бути такою безстрашною? Ніби нічого не було.

Стиль

4/5

Загалом читається легко і приємно. Найважчі моменти це довгі діалоги від Наді/Віти. Ті моменти де вона "умнічає". Відчувалось трошки розтягнутим і надмірним, награним. Англійська мова доволі цікавий варіант в тексті, але не впевнена, що кожен читач її знає і легко зрозуміє, що там написано, а там ще й чимало написано, не найпростішими конструкціями. Мені було ок, бо я англійською володію, але чи було би ок іншим читачам, я не знаю

Темп

4/5

Розвиток подій в чудовому балансі. Тут нема до чого придиратися. Про баланс між сценами писала вище - стосовно того, що події в сиротинці заповнили собою все, і частина про дорослу Надю, про перенесення в тілі, причини цього та інші речі кудись ніби зникли.

Логічні розриви

5/5

Як на мене, то вдало підрозділи чи розділи завершувались та починались. Не було ніякого відчуття, що я десь перелетіла в часі чи загубилась в подіях.

Персонажі

4/5

Добре розкриваються поступово діти, непогано, але хотілось би чуточку більше розкриття вихователей/вчителів. Хотілось би більше про батьків інформації та про Віту загалом. Про Надю теж. Конкретно про персонажів теж вже вище описувала, щоб не повторюватись 🙏🏽

Діалоги

4/5

Діалоги дітей, доволі реалістичні, як і більшості вихователей, окрім деяких їх реакцій на надивовиж дорослі роздуми такої маленької дівчинки. Але загалом найменш реалістичним здалось, як я і казала, саме діалоги Віти/Наді. Кількість діалогів дуже достатня, не більше, не менше, все ідеально. Не напрягає, не втомлює, тримає в напрузі.

Емоційна реакція

4/5

Всі емоції сприймались добре, десь хотілось злитись, десь сумувати, десь посміхнутись. Але Надя/Віта поставала персонажем, який не сміється ніби, не сумує, не злиться. Їй не вистачає емоцій.

Спільнота Чорнетки

Спілкування. Питання. Пропозиції

Доєднуйся до телеграм-спільноти Чорнетки, обговорюй ідеї, шукай бета-рідерів, ділись досвідом і ставай частиною авторського ком’юніті.

Доєднатися