Рецензія на роман
Погані гени
Рецензент: Світлана
Загальне враження від твору позитивне, сюжет динамічний, викликає бажання читати далі, дізнатись, що далі. Немає відчуття, що стрибаєш між розділами і втрачаєш суть, все логічно завершується і починається далі. Щодо реалістичних та нереалістичних моментів я описую нижче детальніше. Якщо підсумувати, найменше я повірила саме в головну героїню. Про це багато писала нижче. Трошки менше у вихователей. Про це не уточнювала нижче, напишу тут - їх реакція на "дорослі" слова Віти, її "огризання", "лесть", була не завжди правдоподібною. Як приклад, коли дівчата прийшли до вчителя малювання і Надя почала йому лестити, він миттєво зашарівся та зніяковів. Як на мене більш реалістична реакція була би шоком почути такі слова від дитини, потім ще якісь емоції. А не бути таким наївним. Як і бібліотекарка, наприклад. Та і загалом маніпуляції Наді вихователями мені були місцями дуже награними та нереалістичними. Також писала про сюжет, що події в сиротинці так захопили всю увагу, що нічого не дізнались про те, чому Надя опинилась там, що сталось з Вітою, що сталось з Надьою під час чи до автокатастрофи, з її батьками, чому саме ті роки, чому подорож між роками, чому саме цей сиротинець, чому саме Віта. Також не вистачало опису персонажів - я так і не змогла уявити собі повноцінно як же ж виглядали діти, вихователі, та і загалом всі персонажі. Ось, наприклад, як нас познайомили з Вітою: У дзеркалі на Надю дивилась надмірно худа дівчинка років одинадцяти. Світло русе коротке волосся незрозумілого фасону. Деталі обличчя, який одяг, взуття, де синяки були, якісь інші деталі. То саме про інших дітей щось окрім їх зросту та віку. Навіть зачіски не у всіх описані)) Також хотілось би більше опису динамічних сцен. Наприклад: Коли грабіжник пирнув ножем Надію: Надя відчула сильний пекучий біль у животі і впала від удару прямо у калюжу - тут було би класно додати більше опису що відчуває людина, яку вдарили ножем? Просто пекучий біль? І все? Момент коли Віту вдарили по голові. Вона пішла попросила таблетку і повернулась до звичного життя, звичної поведінки. Як же, вдарили, це ж має викликати злість, гнів, сум, будь яку емоцію. А цей момент був описаний так, ніби це рядова річ і ніяких емоцій ніхто не відчув з цього приводу. Загалом Віта постає як не дуже емоційна людина, через це важко проникнутись нею. Невеличкі придирки до логічності тексту: Яке дурне слово! Забудь його. Ще й російське ... Нічого, ми це виправимо. Почнемо читати вголос, і заговориш, як я зараз. - але до того Надя не говорила чистою українською, багато в діалогах у всіх було суржику різного, і не те шоб сильно її мова відрізнялась від мови інших (окрім дорослості) Був момент у тексті: Можу записати до психіатра на прийом. — Може, краще до дитячого психолога? - чому краще? Тут я не зрозуміла) Чи зрозуміло пояснюються навчальні моменти з нейропсихології та мистецтва? - чесно не дуже, але гадаю це якось пов'язано з тим, що ми взагалі в сюжеті не заглиблюємось в поняття нейропсихології, наприклад, в життя Наді як дорослої. А просто діалоги з донесенням інформації як від заучки, не особливо змушують зацікавитись. Були цікаві моменти коли Надя, наприклад, готувала однокласника/ів до доповіді і давала їм різні вправи, я так розумію оце ці нейропсихологічні вправи. Або коли вони їх обговорювали з викладачкою музики. Але воно так було дуже подано з боку заумності Наді, що я якось не зацікавилась, а навпаки хотілось швидше прогорнути. А потім подумала що блін, це ж цікаво.. але хотілось би в легшій цікавішій манері) бо розумні важкі терміни з вуст дитини хотілось би чути у полегшеному вигляді як для дітей, щоб вони розуміли. В мене були сумніви ,що ті діти могли зрозуміти сказане. Маленький моментик, в тексті згадуються повні імена персонажів, а також скорочення та клички для деяких. Але були місця, де, наприклад, ми знаємо хлопців Рока та Альбіноса, але потім в тексті їх називають повним іменем, потім знов Роком і Альбіносом. Незрозуміло чому так. Шостий клас розмістився у другому ряду, але Сабіна Пивоварова, Женя Рокосовський та Ярослав Мухарін сіли поруч з восьмим класом, - наприклад, ось тут Стосовно імен - ну я вважаю, тут обирати автору. Звісно, що багато імен чи прізвищ викликають якісь емоції, бо вони знайомі, як от Пивоваров Добкін. В цілому імена дітей мабуть реалістичні як для 2004 року. Єдине що в мене викликало сумнів - це імена вихователей. Здавались вони ну дуже "заморськими". Можливо це моє таке сприйняття, може в 2004 році таких було багато) тож тут мені все ок. Загалом це дуже цікаво було читати, я би дуже хотіла дізнатися, що далі. Я так поринала в історію, що мені не хотілося думати самій і генерувати ідеї, що могло статися, мені було цікаво слідкувати за сюжетом, яким мене вели. Я не відчула себе втомленою від дуже великих розділів. Дякую вам за довіру! Щиро думаю, що у вас талант і бажаю, щоб ви змогли втілити у реальність все, що забажаєте!